Боротьба за краще майбутнє

Декабристсьий рух, був першим відкритим виступом проти самодержавства і кріпосництва. Через два тижня після невдалої спроби повстання у С.-Петербурзі — 14 грудня 1825 р., відбулося невдале повстання Чернігівського піхотного полку на Київщині під проводом Сергія Муравйова-Апостола. Рух декабристів знайшов відгук і на Сумщині, яка хоч і не була його осередком, однак біографія та громадсько-політична діяльність деяких декабристів тісно пов’язана з нашим краєм.

Олександр Іванович Якубович (1792-1845) — учасник декабриського руху. Його батько був володарем 1200 кріпосних селян Роменського повіту.
Олександр Іванович навчався у Московському дворянському універ-ситетському пансіоні, а в 1813 р. вступає на військову службу до лейб-гвардії Уланського полку. Будучи причетним до дуелі двох офіцерів був переведений в армію і направлений на Кавказ, де служив офіцером Нижньогородського драгунського полку, уславився особистою безстрашністю, карколомними наскоками на загони горців. Його нагороджують орденом Володимира 4-го ступеня з бантом, дають чин штабс-капітана. Після поранення в голову він іде у відставку, їде в Петербург.

Коли 27 листопада 1825 року помер цар, О.Якубовичу, як і іншим прихильникам повстання, було доручено розробити план взяття Зимового палацу. Був схоплений, на допитах тримався з гідністю, нікого не видавав, засуджений по першому розряду на каторгу і довічне поселення в Сибіру. У 1845 році він помирає в Назимовому Єнісейської губернії.

В умовах феодально-кріпосницької системи серед трудящих мас нашого краю, як серед робітників, так і серед селян, наростало невдоволення.
Уривок з книги «Столѣтіе шостенскаго пороховаго завода (1771-1871)» надрукованої у С.-Петербурзі 1871 р. розділу «Шостенскій пороховой заводъ съ 1826 по 1849 годъ» на сторінці 62 - причини невдоволення робітників:

Хуже всего оказалось положеніе рабочихъ и мастеровыхъ на заводѣ. О хорошемъ помѣщеніи ихъ никто незаботился. Только у немногихъ были постели; нечистота была повсемѣстная; подъ нарами въ нѣкоторыхъ мѣстахъ были сквозныя дыры на улицу. При осмотрѣ провіантскаго магазина (учрежденнаго въ 1827 году) оказалось, что къ мукѣ примѣшанъ былъ песокъ и что провіантъ отпускался нижнимъ чинамъ по невѣрной мѣрѣ. Четверикъ оказался менѣе истиннаго на ½ гарнца, а гарнець — менѣе настоящаго на одну шестую часть. (магазиномѣ завѣдывал цейхвахтеръ Зубовъ). Наконецъ на инспекторскомъ смотру люди об’явили, что ихъ выводятъ очень рано на работу, не позволяють брать съ собою хліба и не пускають обѣдать: что по выходѣ изъ фабрикъ ихъ обращаютъ тотчасъ на другія работы; что работы продолжаются и въ воскресне и въ табельне дни; что на работахъ ихъ жест око бьютъ, и что, при всемъ этомъ, они иногда неполучаютъ зароботанныхъ денегъ.

Незважаючи на те, що на ШПЗ були постійні посилені караули, пильний і повсякчасний нагляд офіцерів, штучні перешкоди тощо робітники тікали з підприємства. 1845 р. за втечу були покарані шпіцрутенами пороховики Захар Климов і Сергій Лук'янов, в 1847 р. - Казімир Келяк і Олександр Никифоров. Щоб вплинути на інших робітників, їх карали в присутності значної частини майстрових заводу.
Однією з найпоширеніших форм боротьби робітників було подання в урядові установи різноманітних скарг. Скаржачись у місцеві і центральні урядові установи, звертаючись з «прошениями» до царських сановників, робітники сподівались, що останні, заступляться за них і, притягнувши до відповідальності підприємців, поліпшать їх умови праці і життя. Так, приписні робітники хуторів Миронівка і Шкирманівка, у квітні 1802 р. скаржились в Чернігівську казенну палату на надмірні темпи роботи на Шосткинському пороховому заводі та просили перевести їх на оброк.
В дореформений період трудящі маси Сумщини в тій чи іншій мірі брали участь в антикріпосницьких рухах, які охоплювали по декілька губерній і які прямо чи посередньо проявлялися і в повітах нашого краю. Так було, зокрема, під час неврожаю 1832-1833 років, коли селянські рухи охопили Полтавську, Чернігівську і Харківську губернії. Так було і в 1835 році, під час повстання лівобережних козаків, які рішуче виступали проти перетворення їх полків у солдатські.
Виявом протесту селян були підпали поміщицьких маєтків і навіть розправа із своїми гнобителями. Так, 4 січня 1808 р. 18 селян Юринівки Новгород-Сіверського повіту, на чолі з Федором Захарченком спалили маєток поміщика Сави Шермаревича. Всі учасники цих дій були заарештовані і покарані. Федір Захарченко одержав 25 ударів канчуком і був відправлений на поселення до міста Тобольська. Державні селяни Степан Захарченко, Яків Гардієнко, Федір Юрченко, Дмитро Головаченко та інші одержали 40 ударів батогом кожний. Збитки, заподіяні поміщику, мусили відшкодувати всі селяни села Юринівки.
В роки Кримської війни в зв'язку з опублікуванням маніфесту від 29 січня 1855 р. про створення мобільного державного ополчення, селянський рух охопив Глухівський, Конотопський, Кролевецький повіти. В селах заговорили про існування «указу», прихованого поміщиками і панами, за яким усі селяни призиваються в козаки і звільняються від кріпацтва з передачею їм у власність земель та майна поміщиків. Розглядаючи запис в ополчення і відправлення на війну як звільнення від поміщицької влади, селяни відмовлялися виконувати панщину, робилися спроби створювати сільські самоуправління, складали списки козаків. Місцеві органи влади намагалися направити активність селян у необхідне русло, тим самим забезпечивши швидке створення ополчення. Так, Конотопська Дружина № 203 Чернігівського державного ополчення на 1 листопада 1855 року налічувала 1158 ратників.
Модернізаційні реформи в Росії стимулювали піднесення суспільного руху. Сумщина дала чимало представників, які голосно заявили про себе. Одним з них був А.Потебня.

Андрій Опанасович Потебня (1838-1863) - революціонер-демократ. Походив з дворян м.Ромни. Брат Олександра Потебні (1835-1891) — мовознавця який висвітлював історичний розвиток української мови. Закінчив 1856 р. Петербурзький Костянтинівський кадетський корпус. Зблизився з польськими революціонерами демократами Я.Домбровським і З.Падлевським. Став одним з організаторів і керівників таємної революційної організації «Комітет російських офіцерів у Польщі», що 1862 р. увійшла до складу товаривства «Земля і воля». Потебня здійснив 1862 р. замах на намісника російського царя у Польщі. Перейшов на нелегальне становище. 1862-1863 рр. неодноразово зустрічався в Лондоні з О.Герценом і М.Огарьовим. Співавтор прокламації «Офіцерам російських військ від Комітету російських офіцерів у Польщі», опублікованої в «Колоколі». Учасник польського повстання 1863-1864 рр.. Загинув у бою з царськими військами, поблизу Піщаної Скелі, нині Польща.

Олекса́ндр Опана́сович Потебня́ - видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької АН з 1875, член багатьох (у тому числі зарубіжних) наукових товариств. Брат військового та політичного діяча Андрія Потебні. Батько українського ботаніка Андрія Потебні та українського електротехніка Олександра Потебні. Один із засновників Харківської громади, Харківського історико-філологічного товариства (був його головою у 1877–1890 рр.). Основоположник т. з. психологічного напряму в слов'янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв'язок мови й мислення тощо.

Районом активної діяльності «ходіння в народ» стала Чернігівщина, зокрема, Конотопський повіт. У 1877 р. була створена в селах Шабільницької, Адамівської, Чаплицької, Рацевської, Трушевської волостей «Таємна дружина» — один з осередків Чигиринської змови. Розачарування народників у революційному потенціалі селянства призвело до поширення марксизму. Наприкінці 1900 р. в Шостці виникла робітнича група «Организованные рабочие шосткинского завода». Це була одна з перших соціал-демократичних груп на Сумщині, учасники якої були заарештовані влітку 1902 р..
Незважаючи на те, що ці виступи часто не давали безпосередніх результатів, вони розхитували підвалини феодально-кріпосницької системи, прискорювали і обумовлювали в поєднанні з іншими факторами скасування в 1861 році кріпосного права. У другій половині ХІХ століття активізувалися народники. Коли їх методи боротьби, через невдачу підняти селян,  перейшли до тероризму в краї, переважно в середовищі робітників пропагандуються марксистські ідеї.

Список використаної літератури
1. Белашов В.І., Бєлінська Л.І., Близнюк А.М. Сумщина в історії України: Навчальний посібник. - Суми: Видавництво «МакДен», 2005. — 496 с.
2. Бєлінська Л.І., Білокур Т.С., Борошнєв В.О. Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. - Суми: Рекламно-видовниче об’єднання «АС-Медіа», Сумськой державний університет, 2003. - 624 с.
3. Гісем О.В. Мартинюк О.О. Всесвітня історія. 9 клас: Підручник для загальноосвіт. навч. закл. - Харьків: Ранок, 2009. - 224 с.
4. Коваленко О.П. Сіверщина від сивої давнини до сьогодення. Історичні нариси. — Суми: ЗАТ «Іса-Інтерпапір», 2009. - 310 с.
5. Столѣтіе шостенскаго пороховаго завода (1771-1871) - Санкт-Петербург: типографія Майкова, 1871. - 128 с.
6. Яременко М.Ф. Нарис історії Сумщини (Випуск 3) Початок ХІХ ст. - 1861 р. - Суми: Обласна друкарня, видавництво «Козацький вал», 2000. - 176 с.
7. Яременко М.Ф. Сумщина пореформена (1861-1916 рр.): Монографія. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2002. - 366 с.