Шосткинський краєзнавчий музей


Головна Новини
Меню сайту

Пошук

Категорії розділу
Заходи музею [151]
Заходи, події, що відбуваються у нашому музеї протягом останніх років.
ІСТОРИЧНІ НАРИСИ [28]
Матеріали, зібрані науковими співробітниками музею, що стосуються здебільшого історії міста та нашого краю.
Наукові публікації [10]
Публікації наукових співробітників музею

Головна » Статті » ІСТОРИЧНІ НАРИСИ

Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст.

Військові поселення в Україні,створені в період царювання російських імператорів Олександра І та Миколи І були унікальним соціальним експериментом, який деяким чином відбився і на історії Шостки. По-перше ,слід згадати,що було передумовою такої грандіозної реформи, навіть, у масштабах Російської імперії,яка охопила шість губерній Європейської Росії від узбережжя Балтики до Чорного моря. [5,163] Передумовою створення військових поселень було складне політичне та економічне становище, в якому опинилась Російська імперія на початку XІX ст. Як відомо, кінець ХVIII та початок XІX століть були ознаменовані тріумфальною ходою непереможної армії Наполеона по Європі. Розгромивши армії кількох протидіючих коаліцій,імператор Франції у листопаді 1806 р. підписав декрет про континентальну блокаду Англії. Згідно цього декрету всім союзним та залежним від Франції державам було заборонено торгувати з Англією. В кінці червня 1807 року було підписано Тильзитський мирний договір між Росією та Францією. У Тильзиті Олександр 1 підписав таємну угоду, за якою Росія мала приєднатися до континентальної блокади Англії, своєї колишньої союзниці. Це викликало гостру кризу і без того слаборозвиненої економіки Росії. Крім того, угоди укладені з войовничим імператором французів імператором не давали жодної гарантії агресії з його боку, що, власне, і відбулося у червні 1812 року. Це чітко усвідомлювала правляча верхівка Російської імперії і шукала порятунку у внутрішніх ресурсах країни, як людських, так і матеріальних. Носієм ідеї створення військових поселень, як засобу створення боєздатної та самоокупаємої регулярної армії напередодні війни був імператор Олександр 1, а безпосереднім і затятим втілювачем цієї ідеї – граф О.А.Аракчеєв. [3,9]


На параді

 

У чому ж суть цієї реформи? Які її основні риси?

По-перше, певна територія оголошувалась поселеним військовим округом і урядом видавалось «Положення », яке регламентувало устрій та діяльність цього округу. Державні селяни та солдати, які ставали «поселенцями» («хазяями») отримували нові земельні наділи, сільськогосподарський інвентар та робочу худобу. Кожний хазяїн-поселенець повинен був годувати своєю працею трьох постояльців із солдатів. Усі поселенці зобов'язані були носити видану військову форму, жити і працювати згідно жорсткого військового розпорядку та цілий рік проходити військове навчання. Життя поселенців підпорядковувалося суворому режиму і піддавалося жорсткій регламентації не тільки під час розселення у спеціально збудованих хатах – «зв'язках», але й під час розміщення в них. Польові роботи повинні були починатися та закінчуватися за командою унтер-офіцера.
Двічі на день унтер-офіцери обходили житла поселенців, спостерігаючи за виконанням встановленого порядку. За найменшу провину поселяни піддавались жорстоким покаранням. Згодом, царський уряд мав намір відмовитися від рекрутських наборів, замінивши їх податком на утримання військових поселень.
Із усього вищевикладеного можна виокремити необхідні умови для створення військового поселення. По-перше, це-наявність земельних угідь: пашні та сінокосу, адже селили війська піхоти та кавалерії, які самі себе повинні були забезпечувати продовольством (хлібом) та фуражем. Друге: це – наявність населених пунктів,у яких мали проживати поселенці або наявність території, яку можна було б забудувати під військове поселення. Чи були ці необхідні об'єктивні умови для створення військового поселення на землях Шосткинського порохового заводу? Чи можна було ігнорувати об'єктивні обставини лише заради формального оголошення Шостки військовим поселенням? Відповідь на це питання і є предметом дослідження викладеного у цій статті.

Зважаючи на всю одіозність особи графа О.А. Аракчеєва, вважати його людиною нерозумною та непрактичною немає жодних підстав, тим більше не довіряти його свідченням очевидця. У1804 році граф Аракчеєв, перебуваючи на посаді Інспектора всієї артилерії Російської імперії, особисто відвідав Шосткинський пороховий завод і про його стан доповідав цареві із Ніжина:
«Из Нежина от 10 июня 1804 г.
Приехав сего месяца 4-го числа на Шосткинские порохове заводи, пробыл на оных 5 дней, употребляя оное время на обозрение во всех подробностях оного и нашел лучше еще нежели я себе представлял. (маються на увазі виробничі приміщення, тому, що далі подаються їхні характеристики-авт.)» [6,32]. Далі інспектор доповідає про саме виробництво пороху, про лазарет та про стан працюючих на заводі людей. Найбільш цікавою для нас є його характеристика місця розташування заводу. І ось, що з цього приводу пише прискіпливий інспектор всієї артилерії: «...место, занимаемое заводом чрезвычайно дурно и нездорово, окружено будучи со всех сторон болотами и уединенно от всех посторонних селений...» [6,33]. Взагалі граф Аракчеєв залишився невдоволеним станом справ на заводі, як у технічному, так і у господарському відношенні, і висловив це у наказі, виданому ним по Шосткинському заводу ще перебуваючи на ньому. Але найголовніше те, що він, як людина практична та далекоглядна, з державницьким поглядом дав об'єктивну оцінку місцю розташування цього військового об'єкта, що у подальшому не могло не вплинути на рішення: створювати тут військове поселення чи ні. Тобто він на власні очі побачив, що орних земель тут немає і селитися ніде тому, що навкруги – болота! Навіть провіант з кінця XVIII ст. на завод постачався з Глухівського провіантського магазину [6,23].

Ті 520 [6,33] чоловік, які на той час працювали на заводі, перебували у неймовірній тісняві, проживаючи у дерев'яних, малопристосованих для життя казармах, оточених болотами, осушення яких тривало ще й після 1860-го року (план капітана Гелька) [6,92]. Щодо земельних володінь Шосткинського порохового заводу маємо такі відомості: у 1771 році (рік, з якого почалася безперервна робота заводу) для виконання робіт на заводі треба було заготовляти корм для коней (основної тяглової сили того часу), ліс, попіл та солому для літрування селітри. Сінокосу для цього виявилося достатньо, а лісу – ні. Тому купували ліси: соснові та дубові. Всього було 3 тис. десятин лісу. [6,15]
У 1781 році вирішено було відчислити від Артилерійського відомства всі землі, села та хутора, приписані до артилерії. Від ШПЗ (Шосткинського порохового заводу) було відчислено хутора Шкирманівський, Миронівський, а також Фастовецький і передані у Департамент державного майна у період з 1784 до 1803 р. [6,36] У 1808 році у власності ШПЗ було лише 3 тис. десятин лісу, а інші землі, угіддя та 95 душ селян були передані у розпорядження Казенної Палати.[6,36] Таким чином, ми робимо висновок, що землі придатної для сільськогосподарських робіт ані у власності заводу, ані поблизу нього, на яких можна було б оселити поселенців-хазяїв не було. Цей висновок ґрунтується ще й на матеріалах Чернігівського архіву. Ось довідка з нього:
«О количестве земли в Шосткинском пороховом заводе.
Н. Арх. Материал для оценки земельных угодий, т. ХІ
Глуховский уезд. Чернигов, 1884 г. Прилож.2, стр. 16.
Шосткинский завод – 750 десятин.
Под поселением и огородами – 234 десятин.
Пашни – нет. (курсив автора)
Итого удобной земли – 658 десятин.
Неудобной – 92 десятини. Всего: 750 десятин».

Ця довідка датується 1884 роком і в ній зазначено, що орної землі у Шосткинського порохового заводу немає, тим більше її не могло бути у 1-й половині XIX ст., коли тільки починали осушувати болота, вирубувати та викорчовувати ліси.

Одним з основних розрахунків під час створення військового поселення був розрахунок на його самоокупаємість. Чи можливо було таке на ШПЗ з його стратегічним продуктом виробництва – порохом, який зберігався у льохах у мирний час та відпускався без будь-якої платні під час воєнних дій? Здається, ні. Державі ж напроти доводилось увесь час витрачати кошти на розширення заводу, його переобладнання, закупівлю селітри у заводчиків і, навіть платити заробітню платню працюючим на заводі робітникам і вищим чинам.
Ще в кінці XVIII ст. утримання заводу та людей, які на ньому працювали повинно було коштувати казні 50 тис. крб. щорічно, але ця сума завжди була недостатньою [6,22-23].
Крім витрат, пов’язаних з виробництвом державній казні постійно доводилося купувати будинки для офіцерів та їх сімей. Крім необхідних фінансових вкладень у виробництво пороха, купівлі чи побудови житла для службовців заводу, виплати жалування, казна постійно несла збитки через непедбачувані випадки, пов'язані зі специфічністю виробництва пороха, тобто через вибухи. Так у результаті пожежі, яка сталася від удару блискавки у 1830 р. (вибухнуло 655 пудів пороху) збитки казни сягали 32 тис. 687 крб., а людям постраждалим від вибуху було видано 2 тис. 295 крб. 95 коп. [6,66-67]

У1834 році почалася перебудова Шосткинського містечка, то що вирішено було поступово замінити всі дерев'яні будови – кам'яними, і при цьому не відставати від усіх нововведень у порохівництві, які були в інших місцях імперії. [6,70] Перебудова повинна була проводитися головним чином власними засобами заводу, тому слід було посилити цегляне виробництво і привести у відповідний стан вапняний завод. Зведення нових будівель і заміна старих дерев'яних кам'яними були виконані у І період з 1834 до 1849 року, на що були витрачені значні кошти. Побудову нового шпиталю замість того,що існував аж з 1799 року довелося відкласти у зв'язку з необхідністю влаштування другого капсульного відділення. На зведення всіх необхідних будівель було взято 140 тис. крб. з капіталу військових поселень. [6,73]
В цей же період відбулися зміни в управлінні заводом і збільшився його штат. Так на заводі з'явився окремий правитель канцелярії з жалуванням 1200 крб. на рік. [6,78] Доречі, річна заробітна плата порохівника складала на той час 17крб. на рік. [4,6]

Розглянувши все вищевикладене, ми приходимо до висновку, що ніяких об'єктивних умов та економічного підґрунтя для створення військового поселення на базі ШПЗ не було.


 


Будинок військового зібрання

Але, чи минув безслідно візит Інспектора всієї артилерії графа О.А.Аракчеєва для ШПЗ? Звичайно ж, ні, і певні зміни у напрямку створення військового поселення таки відбулися. Головним чином, вони проявилися у адміністративному відношенні: по-перше, люди різних команд, які були при заводі у якості порохівників, селітрщиків та фурлейтів, були зараховані всі у штат заводу, а гарнізонні солдати, які несли при заводі караульну службу були зараховані у штат Київського гарнізону. [6,34] Переміна у службі полягала в тому, що уся стройова та технічна частини були безпосередньо підпорядковані інспектору, який стройовою частиною завідував через інспектора Київської та Дніпровської артилерійської інспекції і через нього вів стройове листування і робив інспекторські огляди. [6,35] Так, у 1807 році згідно веління Інспектора всієї артилерії на завод було призначено 398 рекрутів. [6,47] Ці люди за особливим розпорядженням графа Аракчеєва були розміщенні частково у казармах, частково у обивательських домівках. Трохи пізніше згідно Указу Військової Колегії від 27.10.1807 р. [6,48] щоб не відволікати людей від роботи караульною службою, на заводі була призначена гарнізонна рота у кількості 289 чоловік з командиром підполковником Берт'є-Делагардом і трьома офіцерами. [6,48] У цьому ж таки 1807 р. за наказом графа Аракчеєва було призначено на завод з Київського гарнізону одного офіцера та трьох фельдфебелів, а з Астраханського гарнізону – одного офіцера. У слідуючому 1808 р. були призначені на службу у заводі ратники рязанської міліції у кількості 134-х чоловік [6,48].

Також за приписом графа Аракчеєва від 7.12.1809 р. [6,49] при Шосткинському пороховому заводі була відкрита школа для навчання солдатських дітей-кантоністів.
Крім цих поверхневих, а не суттєвих заходів у напрямку створення військового поселення на ШПЗ нічого не відбулося і тому у книзі «Столетие Шостенского порохового завода» (1771-1871) (С-Петербург, 1871г.) цілком слушно вони, ці заходи, розцінюються лише як спроби застосування нової системи (військових поселень – авт.) до порохових заводів. Хоча, Охтенські казенні робітники навернені були ще у 1816 р. у поселенну роту у кількості 130-ти чоловік, у тому числі 79 різного роду майстрів і тільки 43-х хліборобів. Крім того, 120 нижніх чинів було розміщено у хазяїв і було видано «Положення про поселенну роту Охтенського порохового заводу» [6,52]. У цій же книзі робиться припущення, що те саме очікувало і на Шосткинський завод та лише через те, що «распоряжения шли крайне медленно» [6,52] цього не сталося. Тут також йдеться про те, що «в виде приготовительной меры, повелено было поселить на землях Шостенского порохового завода на первый случай не способных к работам нижних чинов самого завода и Брянского местного и подвижного арсеналов. К счастью, на этом дело и остановилось и дальнейших распоряжений по обращению мастеровых Шостенского порохового завода в военные поселяне не последовало». (курсив автора) [6,52-53]

Крім того, урядом не було видано ніякого «Положення», яке б регламентувало новий устрій та діяльність Шосткинського порохового заводу.

Крім того випадку, коли на устрій капсульного відділення були виділені кошти з капіталу військових поселень, ми ще лише раз знайшли відомості про діяльність ШПЗ побічно пов'язану з поняттям «військове поселення». Другий випадок стосується відкриття у Шостці аж у 1850-х рр. двох ярмарків. Для цього, за наказом генерал-фельдцейхмейстера Артилерійський департамент звернувся до Міністерства Внутрішніх справ з питання розповсюдження на Шосткинський завод прав торгових містечок і заштатних міст з наглядом на основі правил для військових поселень. [6,115-116]

Це питання було вирішено позитивно і було встановлено час проведення двох ярмарків. Крім цих двох епізодів ніяких інших відомостей безпосередньо пов’язуючих Шосткинський пороховий завод з поняттям «військове поселення» нами не виявлено. І тому ми доходимо висновку, що Шосткинський пороховий завод військовим поселенням не був а ні за юридичними, а ні за економічними ознаками, а його лише торкнулися деякі відбитки цієї системи.

Але яка ж доля цієї грандіозної реформи у масштабах всієї Російської імперії?
Як ми вже згадували вище, військові поселення створювалися на території шести губерній Російської імперії, розташованих біля її західних кордонів у період з 1809 і до 1857 року, тобто вони проіснували майже півстоліття. За цей час був створений особливий вид військ, який нараховував 400 тис. чоловік. [2,480] Немає потреби зайвий раз нагадувати, яких жахіть це коштувало населенню військових округів, бо це – загальновідомо. Але чи була досягнута мета: створення боєздатної та добре спорядженої армії? Дослідниця історії створення військових поселень О. Багалій-Татаринова, яка за радянських часів започаткувала наукове вивчення цього питання, називала військові поселення – «новой формой вооружения мира» та «новой формой организации военного хозяйства». [1,75] Та чи була ця форма життєздатною і чи виправдала вона себе під час випробування, а саме під час Кримської війни (1853-1856 рр.)? Як відомо – ні, тому що російська армія складалася з напівголодних солдат, які були погано споряджені та воювали застарілою зброєю. Цю війну Росія програла, витративши величезні матеріальні та людські ресурси. Тому є всі підстави стверджувати, що ідея створення військових поселень збанкрутувала. О. Багалій-Татаринова чітко визначила утопічність «цих невеликих…держав-колоній, оскільки важко уявити вдале поєднання таких різних видів діяльності, як військова служба та землеробство, а також ефективність нового типу трудової, штучної, колективної сім’ї з спільним майном під певним номером з певною відповідальністю». [1,73] І тому у 1857 році військові поселення були остаточно скасовані. [2,480]


Головний зберігач фондів ШКМ Крупеня Т.М.


 
Посилання:
1.    Багалій-Татаринова О.
2.    Большая Советская Энциклопедия. Том VIII.
3.    Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь. Том ІІ. С-Петербург, 1890 г.
4.    Войстрик Л.В. «Шосткинскому пороховому – 230 лет» у газеті «Перекресток» №38(135) від 20.09.01 р.
5.    Всемирная история. Том VI. Издательство социально-экономической литературы. Москва, 1959 г.
6.    «Столетие Шостенського порохового завода (1771-1871)». С. Петербург, 1870 г.

Категорія: ІСТОРИЧНІ НАРИСИ | Додав: shostmus (09.03.2017)
Шосткинський краєзнавчий музей. Усі права захищено. © 2017