Шосткинський краєзнавчий музей


Головна Новини
Меню сайту

Пошук

Категорії розділу
Заходи музею [151]
Заходи, події, що відбуваються у нашому музеї протягом останніх років.
ІСТОРИЧНІ НАРИСИ [28]
Матеріали, зібрані науковими співробітниками музею, що стосуються здебільшого історії міста та нашого краю.
Наукові публікації [10]
Публікації наукових співробітників музею

Головна » Статті » ІСТОРИЧНІ НАРИСИ

Формирование поселения Шосткинского порохового завода

УДК 94(477.908):658.2:622.221/222:622.3 «17»

М.Г. Кокшайкін
В.Д. Кириєвський

Формування поселення Шосткинського порохового заводу




Розглядається історія формування та розбудови поселення Шосткинського казенного порохового заводу в XVIII – початку XX ст. як основи подальшого розвитку м. Шостки.

Ключові слова: Шосткинський казенний пороховий завод, поселення, вулиці, будинки, план.

Кожне місто України має свою неповторну історію, дослідженню якої в усі часи приділяли багато уваги як науковці-історики, так і численні краєзнавці-ентузіасти. Одним з таких міст в Україні є місто Шостка, що виникло та формувалося як поселення Шосткинського порохового заводу. Його історії присвячено багато окремих монографій та публікацій в періодичній пресі. Офіційна історія Шостки сформульована за радянських часів та оприлюднена у фундаментальному академічному виданні: «История городов и сел Украинской ССР. В двадцати шести томах. Сумская область». Та нажаль, узагальнено-ідеологізована версія історії Шостки більше висвітлює партійно-патріотичний пафос, ніж конкретний розвиток цього населеного пункту. Навіть в описах революційних подій 1905 та 1917 років не знайшлося місця для назв вулиць Шостки того періоду. Продовжуючи дослідження історії ШПЗ та його поселення автори аналізують доступні їм історичні джерела та маловідомі плани ШПЗ різних періодів.

Формування поселення Шосткинського порохового заводу нерозривно пов'язані з історичними шляхами – стратегічним шляхом від Стародуба через Новгород-Сіверський до Глухова і далі до Курської губернії [1, 55-56] та перетинаючим його шляхом місцевого сполучення від містечка Вороніж до селища Крупець. Саме навколо цих шляхів почалася забудова житлової зони ШПЗ та подальший його розвиток до сучасного міста Шостки.

Забудова першого періоду (з 1772р. до 1830-х рр) відбувалася на землях заводу, які знаходилися по обох берегах річки Шостки та простягалися від неї до звивистого на плані Глухівсько – Новгород-Сіверського шляху і були придбані ще у 1729-1762 рр. [2, 20-25,27,29], а також у 1771 році додатково придбані Рудометовим: « а) у казаковъ Воронежской сотни, села Локоток, лесу дубоваго и сосноваго и б) у бунчуковаго товарища Холодовича «грунту съ рощею»… всего при заводе считалось до 3,000 десятинъ лесу». [3, 15]
                       

Планъ Шостенскаго пороховаго завода - 1793 р.


Після переходу заводу у 1771 році від Малоросійської Коллегії під керування Канецелярії Головної Артиллерії та Фортифікації за планом його реконструкції в 1772-77 рр. були побудовані в першу чергу: «пять вододействующих фабрикъ, четыре сухоптныя и еще одну сухопутную – для измельченія матеріаловъ, одну селитренную варницу, а также необходимое число придаточніхї помещеній…для разімки и навески пороха, составочную, …для сушки пороха,…магазин для сухой литрованой селітры, две конюшни на 64 лошади, и кузницу съ избою»,та інші виробничі споруди, а потім : «квартиры для заводських служителей, (которые за наем ихъ платили), выстроены въ 1774году, лазарет - въ 1777, кладовая и канцелярія – въ 1777. Для постройки последняго зданія пришлось делать кирпич на заводе». Штат заводу нараховував у 1772 р. «всего 51 человекї». У 1785 р. була  побудована заводська церква «во имя Рождества Христова», до якої у 1809 році добудували дзвіницю.  А у 1799 р. був збудований «новий лазаретъ на 39 больнихъ» [3, 14-39]

Подальше нарощування виробничих потужностей ШПЗ потребувало не тільки його переоснащення, але й збільшення чисельності працівників та обслуговуючого персоналу. Під час інспекції ШПЗ у 1804 р. «графъ Аракчеевъ на заводе нашелъ 520 человекъ». Та вже у 1807 р. за його наказом були назначені додатково 389 рекрутів (для роботи на заводі) та гарнізонная рота у складі 289 чоловік, а у 1808 році призначені ще 134 «ратники Рязанской милиціи». Збільшення чисельності працівників вимагало забезпечення їх гідними умовами для проживання. Тому крім перебудови у 1809 році «казарм для нижнихъ чиновъ (Указъ Военной Коллегіи 8 Ноября 1806 г.), выстроенъ особый домъ для Помощника Командира завода (1809), и домъ для оберъ-офицеровъ». [3, 47-48]

Також «по предписанию графа Аракчеева отъ 7 Іюля того же года, учреждена при зводе школа для обученія кантонистов чтенію, письму и арифметике. В последствіи введено преподаваніе закона Божія, грамамматики, географіи, … и пороходелія (пороховаго, селитрянаго и сернаго производствъ)». «В 1809 году… Высочайше повелено, въ виду несоразмерности лазарета съ числом людей на заводе, выстроить новый лазаретъ на 100 кроватей, что и выполнено в следующемъ 1810 году (Указ Воен. Коллегіи отъ 27 Іюня)». «Въ 1810 году, въ заводе разрешено построить лавку».  [3, 49]

 «Наконец въ 1824 году построен вновь домъ для жительства Командира и две служительскія казармы». Але й цього не вистачало, і у скрутних фінансових  умовах, коли коштів «было недостаточно для своевременнаго ремонта всех зданій, а …испрошеніе новых ассигнованій  было затруднено», Артілерійський депарамент виділяв чималі кошти на збільшення маєтності ШПЗ : «1) отъ дворянки Лавренковой 99 десятинъ земли, смежной съ заводскою дачею, для возведення на ней служительскихъ домовъ, всего за 7,500 руб ассиг., (предпис. Арт.Деп отъ 5 Авг.1818г.). 2) лесной дачи помещицы Отрешковой – всего 130 десятинъ 688саж. за 25,000 руб., (предпис. Арт.Деп. отъ 7 Марта 1826 года, и 3) домовъ : подпоручика Зубова, (предп. Арт.Деп. отъ 7 мая 1819г.) за 3,500 руб.; вдовы цейхвахтера 7 класса Полевой (журн. Общ.Прис. Арт. Деп. отъ 25 Авг.1819г.) за 2,000 руб., и неизвестного владельца (повеленіе Генералъ-Фельдцейхмейстера отъ 18 Ноября 1820г.) за 3,000 руб. Первые два дома предназначались для жительства офицеровъ, а последній перестроенный на казенный счетъ за 1,200 руб. – для  помешенія в немъ школы кантонистовъ». [3, 56-57]

Новий період розвитку ШПЗ та його поселення пов'язаний з введенням особливого Управління Інспектора порохових заводів та призначенням на цю посаду генерал-майора Кандибу, який особисто інспектував ШПЗ у 1829 році та виявив цілу низку технологічних порушень та фінансових зловживань з боку посадових осіб керівництва заводу. Для виправлення порушень та недоліків Командиром ШПЗ був призначений у 1832 р. генерал-майор В.В. Гербель.

Цю посаду він посідав протягом 17 років й змінив завод та його поселення до блискучого стану. Напівзруйновані дерев'яні виробничі споруди були поступово перебудовані на  цегляні, а проведення дренажних каналів та осушення болотистої місцевості сприяло покращенню гігієни і здоров'я працюючих та мешканців поселення ШПЗ. [3, 68-69]

У 1832 р. у штат ШПЗ був «назначенъ Архитекторъ (предп. Арт.Деп. отъ 4 февр.1832 г.)», а вже з 1833 р. за приписом Інспектора порохових заводів була «заведена общая нумерація всехъ принадлежащихъ заводу въ собственность зданій и строеній».
У 1838 р. «(предп. Арт.Деп отъ 18 Октября 1838 г.)  прикуплена отъ Помещика Забеллы еще каменоломня и лесная дача въ 220 десятинъ за 22,000 руб. Ассигнациями». [3, 74,78]

Збільшення земельної маєтності ШПЗ створило умови для розширення меж його поселення. І на «Плане местности Шостенскаго пороховаго завода 1843 г.» бачимо чітко окреслені контури прямокутників житлових «слободок» вже з південного боку Глухівсько – Новгород-Сіверського шляху. А верста самого шляху, на відміну від звивистих ліній плану 1793 року, на плані 1843 р. чітко прокреслена вже виправленими лініями майбутньої вулиці. Таким чином верста історичного шляху опинилася в межах поселення ШПЗ і стала одним із векторів розвитку сучасного міста Шостка.
            


Фотокопія «Планъ местности Шостенскаго пороховаго завода» - 1843 р.


У 1856 році «на заводе числилось 3360 людей из которых 450 жили в собственныхъ домахъ, а остальные помещались в казармах устроенныхъ… только на 640 человекъ. Теснота помещенія была такъ велика, что одна сводная рота съ офицерами должна была помещаться въ Воронеже и в Локоткахъ, на обывательскихъ квартирахъ и оттуда ходить на службу въ заводъ». Лише закінчення будівництва нової цегляної казарми у 1860 р. дозволило повернути цю «сводную роту» на завод. [3, 91-92] У 1860 р. в поселенні Шостенського пороховаго заводу нараховано вже 3901 людину. З яких: «237 офицеров, 2842 нижних чина, 518 отставных и 304 вдовы с детьми». [4, 583]

Подальший розвиток ШПЗ та його поселення відображає «Планъ Шостенскаго пороховаго завода» 1871 року, який надруковано у книзі «Столетіе Шосткенскаго пороховаго завода»[3]. На ньому бачимо додаткові будівлі  у розширених межах як заводу, так і його поселення.

«Планъ Шостенскаго пороховаго завода» - 1871 р.

До цього плану додається експлікація («Объясненіе») з 30-ти пунктів. Серед них бачимо навіть назви застав поселення:
«27. Новгородъ-Северскія ворота.;
28. Глуховскія ворота».

Але конкретних назв вулиць на ньому не позначено. Позначені лише «23. Слободки» житлової зони.
Конкретні назви вулиць нанесені вже на «Планъ Михайловскаго Шостенскаго пороховаго завода с поселеніемъ Шостки и капсюльной слободки 1897 года». В цей час, «по данням переписи 1897г.», в поселенні нарахували 4382 людини. [4, 583]

«Планъ Михайловскаго Шостенскаго пороховаго завода» - 1897 р.

Але слід зазначити, що назви вулиць в поселенні Шосткинького порохового заводу з'явилися значно раніше зазначеного на плані 1897 року.

У 1879 р. «Почталіон Шостенской Почтовой Конторы Іосиф Марковский» звернувся з «Прошеніем» «Его Превосходительству Господину Начальнику Михайловскаго Шостенскаго Пороховаго Завода» за дозволом «съ передней части двора (№128) перенести ворота в переулок». До свого звернення Марковський додавав план, де вказана вулиця «Садовая», на якій знаходилося його подвір’я з будинком. [5, 69-70]

За планом 1897 року назву вулиця «Садовая» отримала частина історичного шляху місцевого сполучення від містечка Вороніж до селища Крупець на якому був облаштований Шосткинський пороховий завод. А частина історичного шляху в межах поселення від Новгорода-Сіверського до Глухіва отримала назву  «Глуховская улица». З північного боку до Глухівської (у напрямку від Н-Сів. до Глухівської заставы) знаходилися: «Садовая, Фурштадтская, Моховая, Госпитальная улицы и Госпитальный переулок», а з південного: «Мещанская, Знаменская, Садовая, Базарная, Офицерская и Воскресенская улицы». Чотири останніх перехрещували майже під прямим кутом та невеликим кутом (~ 20° за ходом годинникової стрілки) відносно Глухівської «Базарній переулок, Кладбищенская и Ярмарковская улицы».

На великому детальному плані поселення Шостки 1897 року позначені кожен будинок та матеріал, з якого він побудований: дерев'яні – жовтим кольором, а цегляні – червоним. На перехресті Глухівської вулиці з Садовою, з південного боку Глухівської, знаходилася кутова казарма. На її подвір’ї позначено червоним та жовтим кольорами напівкам’яний будинок. Починаючи з нього нараховуємо по Глухівській вулиці 10 садиб до Новгород-Сіверської застави. З північного боку Глухівської вулиці нараховуємо 12 садиб та окремий будинок караульні біля застави, два цегляних стовпа якої позначені квадратами червоного кольору. Далі, за Новгород-Сіверською заставою та червоною лінією західної межі заводських земель, жодної садиби на плані немає. Таким чином, у 1897 році на західній частині  Глухівській вулиці, від перехрестя з Садовою вулицею до Новгород-Сіверської застави, було всього 22 садиби. У протилежному східному напрямку (на Глухів) від перехрестя з Садовою вулицею на плані 1897 року з північного боку Глухівської вулиці бачимо сад, який простягався до будинків Фурштатської вулиці (зараз вул. Карла Лібкнехта). Потім між вулицями Фурштатською та Моховою (зараз вул.. Енгельса) нараховуємо по Глухівській вулиці 7 садиб. А від Мохової до Госпітальної вулиці (зараз вул. Короленка) нараховуємо 8 садиб. Між Госпітальної вулиці та Госпітальним провулком (зараз вул. 9-го січня) також був сад. На східному кутку Госпітального провулка знаходився кам’яний будинок – «Квартира младшего врача». За будинком – невеликий сад, в якому позначено дерев’яну «Л»-подібну будівлю, яка була пам’ятним для шосткинців холерним бараком, а потім стала першим Народним Домом.  
     
Глухівська вулиця на фрагменті плану М Ш П З - 1897 р.

На початку 1903 року адміністрація порохового заводу несподівано задовольнила вимогу своїх робітників, висловлену ними в четвертій прокламації першого в Шостці таємного соціал-демократичного гуртка, утвореного наприкінці 1901 року під назвою «Організовані робітники шостенських заводів» («ОРШЗ») щодо побудови Народного Дому і надала їм цей старий дерев’яний  холерний барак. Робітники власним коштом облаштували його під чайну і клуб. З’явилася там і бібліотека з півтораста тоненькими книжками на одній полиці. Самодіяльні артисти Шостки ставили в клубі спектаклі та, як згадує  колишній драмгуртківець Народного Дому Данило Іванович Кукарєшніков, «царські чиновники косо дивилися на українські п’єси і часто забороняли навіть ті, що були дозволені цензурою.
» [6].

Наприкінці 1905 року Народний Дім перебував у центрі революційних подій, що захопили поселення. Біля нього проводилися мітинги, розпочиналися демонстрації вулицями Шостки. Зокрема 13 грудня (26 за н. ст.) демонстрація з лозунгами «Долой самодєржавіє», «Земля – народу» пішла від Народного Дому Госпітальною вулицею до будинку №15. Демонстрантів розігнали козаки нагайками, а 23 грудня (5 січня за н. ст.) поліція підступно спалила Народний Дім, обливши його гасом. [7], [8], [9].

Поруч із кам’яним будином («Квартира младшего врача») знаходилися два цегляних стовпа Глухівської застави.
Загалом з північного боку Глухівської вулиці від перехрестя з Садовою вулицею до Глухівської застави було 7 + 8 = 15 приватних садиб.
З південного боку Глухівської вулиці від Садової до Базарної було лише 3 садиби. Від Базарної до Офіцерської (зараз вул. Миру) – 9 садиб. Ще 3 садиби було за Офіцерською вулицею до подвір’я казенного дерев’яного будинку, позначеного за №46 як «Дом, занимаемый Председателем Хозяйственного Комитета», з «надворными постройками» за №№47-49 (зараз територія дитсадка №2 по вул. Карла Маркса,36). Отже, маємо на плані 1897 року повну визначеність приналежності цього загадкового будинку, викресленого ще на плані 1843 року. За будинком Голови господарчого комітету маємо на плані 1897 року ще 3 садиби з великими садами до східної межі заводських земель. За межею поселення (яка проходила тут по східному боку Глухівської) позначені, до перехрестя з Госпітальною вулицею (зараз вул.. Короленка), ще 2 приватні садиби з великими городами. Далі за стовпами Глухівських воріт було ще 2 великі приватні садиби до повороту дороги праворуч (нині вулиця Онупрієнка). Загалом з південного боку Глухівської вулиці від перехрестя з Садовою вулицею до східної межі було 3 + 9 + 3 + 1 + 3 + 4 = 23 садиби, одна з яких казенна. Загалом, у 1897 році на Глухівській вулиці  між двома заставами Новгород-Сіверською та Глухівською, було з північного боку 12 + 15 = 27 садиб, а з південного 10 + 23 = 33 садиби, разом 60 садиб.

На плані 1897 року бачимо вузькоколійку, прокладену від залізничної станції Шостка по Офіцерській (зараз вул. Миру) та Глухівскій вулицям і далі по Госпітальному провулку до заводу. Її проклали після побудови у 1893 році залізниці з Конотопу до Пирогівки. Нажаль, на плані не позначено перший водогін Шостки «с запасным краном и двумя водоразборными трубами на случай пожара», який був прокладений від заводу по Глухівській вулиці в 1894 році [10, 200]. Чому саме Глухівська вулиця першою в поселенні отримала сучасне водопостачання? Тому що на ній, за спогадами старожилів Якуніна та Ялишева, проживали «найпочесніші жителі тодішньої Шостки». Серед них були купці Філіпенко та Пшонний і чиновник Бортков, який тримав кабак – «монопольку» [11].

Розвиток поселення Шосткинського порохового заводу на початку ХХ сторіччя відображено на плані 1912 року. На півдні з'явилося «4-х класное Городское училище». Ущільнилася забудова раніш існувашого поселення, та з'явилися нові вулиці, які вже значно вийшли за  межі поселення, що були умовно окреслені заставами Шостки на планах 1871 та 1897 років.


Фрагмент плану поселення М Ш П З - 1912 р.

Значна кількість нових вулиць простягалися у новгород-сіверському напрямку з північно-західного боку поселення Шостка. Глухівська вулиця за Новгород-Сіверською заставою отримала своє продовження як «Симбирская улица», яка в свою чергу за межами поселення продовжувалася як «Дорога из д. Лазаревка». Від «Симбирской» у південно-західному напрямку відходили «Гражданская улица» (зараз вул. Горького) та «Киснемская улица» (зараз –прохід  між харчовим ринком та парком БК «Свема» - далі вул. Шевченко  до басейна «Свема»), яка після містка через овраг продовжується як дорога «Изъ г. Новгород-Северска». Від цього містка на західному кінці вулиці «Киснемская» під прямим кутом на південь йшла «Озерная улица», а під гострим кутом (~ 30°  у південно-східному напрямку)  до вулиці «Мещанская» йшла «Вокзальная улица». Південні кінці «Озерной» та «Знаменской» з'єднувала «Линейная улица». Вулиці «Вокзальная» та «Линейная» посередині з'єднував «Линейний переулок», «Киснемскую» і «Вокзальную» з'єднував «Вокзальный переулок», а «Гражданскую» и «Киснемскую» - «Гражданский переулок».

Гострий кут між вулицями «Симбирская» и «Киснемская» позначено як «Площадь» (зараз – харчовий ринок).

На північ від «Симбирской» відходили  «Депутатская, Рождественская, Яровая, Климашевская (?), Прорезная и Троицкая улицы», які перехрещували «Центральный, Яровой и Набережный переулки».

У радянський період Симбірська вулиця стала зватися Інтернаціональною, Глухівська вулиця стала вулицею Карла Маркса, а Садовой дали ім'я В.І. Леніна.

Дослідження історичних джерел та зіставлення їх з маловідомими планами поселення ШПЗ різних періодів конкретизують та упорядковують знання про розвиток та розбудову цього поселення, що безумовно створює умови для подальшого поглибленого вивчення історії міста Шостки та його історико-культурної спадщини.

Посилання:
1. Домонтович М. "Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами    генерального штаба. Черниговская губерния" С-Пб, 1865г.- 686с.
2. ЦДІАК України, – ф. 580, – оп.1, – спр. 2082, 643 арк.
3. Столетие Шостенского порохового завода (1771-1871) – С-Пб.: 1871.- 128с.
4. История городов и сел Украинской ССР. В двадцати шести томах. Сумская область. К.: Главная редакция УСЭ. 1980г. – 698с.
5. ЦДІАК України, – ф. 580, – оп.1, – спр. 142
6. Квашин.Е. Еще раз о Шостке // Советское Полесье, Шостка. – 1990. – 28 августа.
7. Стогнут Б. Ткаченко Григорий Иванович //  Советское Полесье, Шостка. -1980.– 21 марта.
8. Кукарєшніков Д. Наша народна культура // Зоря, Шостка. – 1962.– 25 грудня.
9. Кукарешников Д. Народный дом в Шостке // Советское Полесье, Шостка. – 1966.–18 марта.
10. К 125-летию Шостенскаго пороховаго завода (1771-1796г.г.) // Календарь Черниговской губернии на 1896 год. – Чернигов, 1895.
11. Якунін Б., Ялишев М. Вулиця, на якій ми живемо // Зоря, Шостка. – 1962. – 7 листопада.

Кокшайкин Н.Г., Кириевский В.Д.
Формирование поселения Шосткинского порохового завода

Рассматривается история формирования и развития поселения Шосткинского казенного порохового завода в XVIII – начале XX ст. как основа дальнейшего розвития г. Шостки.

Теги: Шосткинский казенный пороховой завод, поселение, улицы, дома, план.
 
Kokshaikin M.H., Kyriievskyi V.D.
Formation of location of the powder plant on the river Shostka

The history of formation and development of location of  the gunpowder plant on the river Shostka in XVIII - early XX century. as a basis for further development Shostka is considered in this article.

Tags: state gunpowder plant on the river Shostka, location, streets, buildings, map.


Автори:
Кокшайкін Микола Герасимович – науковий співробітник відділу кіно та фототехніки Шосткинського краєзнавчого музею;
Кириєвський В'ячеслав Дмитрович – краєзнавець, м. Шостка.

Категорія: ІСТОРИЧНІ НАРИСИ | Додав: shostmus (17.12.2013)
Шосткинський краєзнавчий музей. Усі права захищено. © 2022