Шосткинський краєзнавчий музей


Головна Новини
Меню сайту

Пошук

Категорії розділу
Заходи музею [151]
Заходи, події, що відбуваються у нашому музеї протягом останніх років.
ІСТОРИЧНІ НАРИСИ [28]
Матеріали, зібрані науковими співробітниками музею, що стосуються здебільшого історії міста та нашого краю.
Наукові публікації [10]
Публікації наукових співробітників музею

Головна » Статті » ІСТОРИЧНІ НАРИСИ

ФОРМУВАННЯ МАЄТНОСТІ ШОСТКИНСЬКОГО ПОРОХОВОГО ЗАВОДУ У ХVІІІ ст.

УДК 94(477.908):658.2:622.221/222:622.3 «17»           
Кокшайкін М.Г., Пушкар Ф.П., Кирієвський В.Д.  

ФОРМУВАННЯ МАЄТНОСТІ
ШОСТКИНСЬКОГО ПОРОХОВОГО ЗАВОДУ У ХVІІІ ст.

Розглядається історія формування маєтності Шосткинського казенного порохового заводу та його військового поселення у ХVІІІ ст., як основи подальшого розвитку міста Шостка.
           
Порох - шосткинський казений пороховий завод – гребля з млином – скриня (шлюз) – селітряна варниця.

Вивчення достовірної історії нашої держави  неможливе без  ретельного дослідження історії окремих її населених пунктів. Одним з таких міст України є місто Шостка Сумської області, яке сформувалося, як військове поселення при Шосткинському пороховому заводі, який протягом двох століть забезпечував російську, а потім радянську армію порохом. Саме стратегічна орієнтованість цього підприємства – за радянських часів була одним з чинників його втаємничення та замовчування. Статус режимного підприємства, патріарха цієї галузі в СРСР, не тільки не сприяв дослідженню його історії, але навіть приховував факт існування ШПЗ. Як кожний режимний об’єкт завод мав іншу умовну назву та свою «легенду» виробництва. Історичні джерела були доступні лише вузькому колу фахівців, а офіційна версія його історії  була написана тезисно та досить стисло [1, 362], [2, 9], [3, 65], [4, 6-8].

Місто Шостка починає відлік своєї історії у ХVІІІ ст., коли Імператриця Анна (1730-1740) своїм указом від 21 травня 1739 року дозволила козакам виробляти порох «на заведенных вновь в Украйні пороховых заводах». На виконання указу Імператриці  ген.-майор Іван Шипов 12 серпня 1739 року доповів Ея И. В-ва Кабінету, що особисто віднайшов для нового порохового заводу «место и мельницу в Ніжинском малоросссійском полку: на речке Шостке,.. от Глухова не с большим в 30-ти верстах… и определил на том заводе строить селитренный и пороховой амбары, и две светлицы для сушения пороха, и небольшой двор для бытия определенным к тому надзирателям и работникам» [5, 194]. Отже, забудова Шостки, як поселення при пороховому заводі, розпочалася з «небольшого двора». 

Для  керівництва новим заводом був призначений відставний майор Афанасій Постельніков, якого Сенатським указом від 9 вересня 1737 р. відрядили в Україну «для определения к разным делам» [6, 129].

22 червня 1739 року воронізький сотенний уряд передав «майору Постельникову для пороховаго завода  на речке Шостке плотину с мельницею, данная будто уневерсалом гетмана Апостола на ратушу Воронежскую, о двух колах мучных и одном ступном, с имеющимися при ней поселеніями и принадлежащими весьма спустошенными гаями от приезду от Воронежа на пол версты (приблизно 25 гектарів), да за плотиною с четверть версты и сенокосом косарей на тридцать четыре человека на один день» (приблизно 250х350 метрів площі або ж 6-8 гектарів лугу) [7, 235]. Вищенаведена виписка з архіву Малоросійської колегії, зроблена у 1833 р. за запитом командира Шостенського порохового заводу Гербеля,  свідчить, що при млину був хутір з приналежними йому на лівому березі Шостки гаями у півверсти (25 га від річки до межі нинішньої церкви Різдва Христового).  Місцеві мешканцями, напевно, і стали першими порохнярами на заводі.

Проте таких «корінних шостенців» було для заводу замало, тому виникала потреба додаткового пошуку робітників. Населення заохочували  пільгами до небезпечної роботи на новій козацькій порохівні. Малоросійська Генеральна Військова Канцелярія звернулася до своїх полків, зокрема до Стародубського полковника Радищева, з приписом від 22 серпня 1739 р. в якому зазначалося: «освободить от всяких общенародных повинностей и от нарядов на войсковаую службу казаков, мещан и посполитих, поступивших в звание пороховщиков при вновь учреждаемом заводе» [8, 10-11]. При ратушному млину було зроблено ступник для 48 порохових ступ, які восени видавали 20 пудів пороху на добу (6 кг на ступу). До 6 грудня 1739 р. було вироблено на заводі 750 пудів пороху [5, 658]. На початку 1740 р. Постельніков рапортував генералу Румянцеву, що пороховий завод спроможний виробляти вже 36 пудів пороху за добу, 14030 пудів (230 тон) за рік., На думку Румянцева «означеним порохом»  забезпечувалися як українські, так і слобідські полки, та ще й ландмилицькі полки, які сторожували кордони від набігів татар [9, 513].

13 квітня 1742 р. Генеральна військова артилерія прикупила за 16 рублів для «малоросійского порохового нового завода» в локотського козака, значкового товариша Семена Лисачевського гай «з другой (правої, у бік заводу) сторони от Новгородского шляху … длиною как бы в версту и шириною полверсты (приблизно 50 га) … по дорогу, которая идет попод гаем Чернецким» [7, 22]. Таким чином, до прибережного гаю у півверсти (25 га) від млину додалася ще верста гаю Лисачевського, розташованого південніше у воронізькому та локотському напрямках до «Новгородского шляху» (нині вул. Карла Маркса) та дороги уздовж Чернецького гаю (нині вул. Короленка). Чернецький гай належав Гамалїївському монастирю і тягнувся до  Локотків (Галенківки).  Отже, у квітні 1742 р. завод мав на лівому березі Шостки  75 га землі, яка забезпечувала розвиток його поселення. Проте вже 15 жовтня того ж 1742 р. імператриця Єлизавета (1741-1761) затвердила указ Сенату в якому зазначалося: «в Малороссіи особливому пороховому заводу не быти» [8, 11]. Причин для  закриття було вигадано чимало, але не вказана головна – небажання імперського уряду залишати завод у підпорядкуванні української Генеральної військової артилерії [10, 3]. Згодом, 29 листопада 1748 р., імператриця Єлизавета «пожалувала» греблю й млин «о четырех жорновах» на річці Шостці, які не були задіяні на пороховому заводі, коропському жителю Осипу Божку [7, 29].

У 1751 р., за гетьмана К. Розумовського (1750-1764), Шостенський пороховий завод знову був відкритий, «и делался порох для генеральной и полковой артилерий и для удовольства малороссийских козаков» [6, 134].

14 березня 1752 р. гетьман Разумовський своїм універсалом підтвердив право Осипа Божка на володіння млином. Останній у 1757 р. продав млин глухівським козакам Данилу та Федіру Василенкам, які збільшили греблю та додали до нього ще четверо водяних кіл. 1 квітня 1761 р. глухівський козак, військовий товариш Іван Василенко (онук Данила) за 600 рублів продав «на генеральную воисковую артилерію во вічное володєніе» свою спадщину, що дісталася йому від батька Івана Даниловича: четверту частину греблі, млин «в трех клітках о шести колах», сінокіс та гай по «обоим сторонам той реки Шостки»,  двір з хатою та амбаром, що стояв на «сухом пути под борком от воронижского приезду» та двох гайків «половинную часть» [7, 20-25]. Таким чином Розумовський повернув втрачену власність заводу і почав його відновлення як Гетьманського шостенського порохового заводу. 6 червня 1762 року  порохівня розширила свої землі від млина на південь, придбавши за 10 рублів у локотської козачки Онисії Колодки «гай, состоящій по дороге локотской до Богдановки идучой между гаями, купленимы з частью мельниці на реки Шостки, на генеральную артилерію у Івана Василенко» [7, 25]. Отже до 75 га заводської землі на лівому березі Шостки додався Колодчин гай з її західної сторони, приблизно 30 га смуги землі довжиною від річки Шостки до Новгород-Сіверського шляху, та шириною від воронізької дороги (нині вул. Леніна) – по ярок (нині вул. Матросова). У жовтні того ж року «генеральна артилерія шостенского завода» придбала за 50 рублів ще один гай з сінокосом  у воронізького козака Опанаса Шкури, брат якого Григорій купив ці землі 28 листопада 1721 р. за 120 золотих «в конці греблі меской (ратушной)», тобто на правому березі Шостки, у пана Якова Пискуна – «знатного сотні вороніжской товариша» [7, 27, 66]. 1763 року Генеральна артилерія викупила за 2 тисячі рублів у глухівських козаків Василенків Данила та синів його брата Федора – Василя, Івана, Андрія та Опанаса останні три частини греблі «с принадлежащим строением» – млином, сінокосом та гаями «по обоим сторонам той реки Шостки» [7, 29]. Таким чином пороховий завод отримав за гетьмана Розумовського доволі широку смугу гаїв для своїх потреб. Зокрема  на правому березі Шостки у кінці греблі, по обидві сторони крупецької дороги, – щонайменше 600 метрів шириною, а на лівому березі річки, по обидві сторони воронізького приїзду, до перехрестя з Новгородським шляхом, – щонайменше з кілометр шириною, приблизно 100 га (від вул. 9-го Січня до вул. Матросова). Подальше розширення земель заводу та його розбудову призупинив указ Сенату від 30 січня 1764 р. «Об уничтожениии имеющихся в Малой России пороховых заводов и о небытии в предь оного» [7, 236].  

В описі Шостенського порохового заводу, складеному у 1771 р. під час передачі його Малоросійською Колегією Петербурзькій Канцелярії Головної Артилерії та підписаному хорунжим В.Лихошрстом  і майором Рудометовим, зазначено, що першою будівлею «от приезду из села Локоток через пущу артилерийскую» (через колишній гай Лисачевського) був великий амбар 4х4 сажні, за яким стояла стара хата 2х2 сажні з сіньми, прикомірком та двома сараями. Навпроти хати – город, огорожений сосновим «ворнем». Скоріш за все, це і була маєтність козака І.Василенка, продана у 1761 р.  на «генеральную артилерію», і яка розташовувалась «на сухом пути под борком от воронижского приезду». Двір був першим у місці поєднання під’їздів до шостенської греблі як з боку Вороніжу, так і з боку Локотків. Він розміщувався з лівої (західної) сторони локотської дороги, за якою ріс невеликий бір на першій надзаплавній терасі. По праву сторону дороги, «на бугре», розміщувалась велика хата «на дубах стоячой» 7,5х3 сажні, з двома кімнатами, з цегляною грубою «в описи палижской роботи» [7, 4]. По ліву сторону греблі була ще одна хата 1,5х1,5 сажні, з сіньми та городом з воринчатою огорожею.

В описі вказана довжина греблі в 29 сажнів до першого мосту – скрині (шлюзу), з лівої сторони якої був мельничий амбар 3х3 сажні, а  ньому «два пола, на кажном по два жернова мучних» [7, 4]. Це був діючий млин колишнього власника Божка. За скринею, довжиною 4 сажні, розташовувався другий непрацюючий мельничний амбар 3х3 сажні. Далі, за 16 сажнів, була друга скриня в 3 сажні довжиною. Біля скрині містився пороховий ступник 5х3 сажні з двома підлогами для 24 порохових ступ на кожній (разом 48 ступ, встановлених ще 1739 року). Поряд зі ступником знаходився «чулан для лощения пороха». Із західної сторони ступника була порохова сушня 6х3 сажні з сіньми. Між другою і третьою скринями – гребля у 5 сажнів, та за скринею ще 28 сажнів. Разом довжина греблі зі скринями становила 89 сажнів (180 метрів). Біля греблі знаходилась винокурня значкового товариша Івана Чижевського, який наглядав за майном тимчасово недіючого заводу. З правої сторони греблі, біля річки, була селітряна сушня 3х3 сажні. Неподалік неї – сарай та амбар 3х3 сажні, у яких літрували (очищали) селітру. Навпроти амбару розташовувався холодник 4х3 сажні. Ближче до греблі, по її лівій стороні, стояла хата 4х2 сажні, у ній – «светлица с кімнатою», піч – «кафель белый простой». Неподалік хати знаходились старий амбар 2х2 сажні та погріб. Ближче до берегу містилися чулан 1х1 сажні, а при ньому сарай, а далі – одна за одною – дві загороди, з сараями в кожній. На березі Шостки знаходилась «мильня» (лазня)  з сіньми 3х1саж. Таким чином з’ясовуємо, що у  1771 р. завод з пороховим ступником 1739 р. на 48 ступ знаходився на правому березі Шостки, за першою скринею і мав усі будівлі, передбачені ще 1739 року генерал-майором Іваном Шиповим.
Цей «Опис сосотоящему на реке Шосткє малороссійскому пороховому заводу со всєм принадлежащим к німу  строєниєм и припасъ ... тож хуторами Шкирмановкє и Миронавкє 1771 года июля 14 дня» зберіг для нащадків прізвища перших поселенців, що проживали «с сємєйством» у межах заводу «в хуторе Шкирмановке…хат черних шесть с пригороженими дворами: Фома Одинок…, Григорий Склєрєнко…, Пєтр Данилєнко…, Иван Данилєнко…, Филип Глухой…, Сємєн Пушний…», а також «житєлствующих (теж «с сємєйством») по дворам» хутора Мироновка : «Яков Ярошєнков…, Мирон Исаєнко…, Матвєй Тимошенков…, Тимофей Брукличєнко…, Григорий Москалєнко…, Юрєй Анищєнко…, Григорєй Кондратєнко…, пастух Осип Внучєнко…» [7, 8].

Описом зафіксовано  серед майна порохового заводу що знаходилося «В хуторє Шкирмановкє в вєдомстве откупщика Лєония Басараба … СКОТА РОГАТОГО : Волов…- 6, корова – 1, бичок троєлєтной – 1, тєлочка прошлогодняя – 1, свиней … – 34, подсвинков – 10, лошадей…– 2» [7, 10].

У 1771 р. за новим планом будівництва завод позбавлявся технологічно застарілих порохових ступ і вводив вододіючі та сухопутні фабрики, нову селітряну варницю, будівлі «розымки» та сушки пороху, деякі інші споруди для забезпечення щорічного виробництва 8 тисяч пудів пороху [11, 257]. Більш детальним планом 1773 р. – «Штатом малороссийским Шостенским пороховым заводам…» – намічалося збудувати ще й «крутильную машину» та «магазейн» для зберігання сухого пороху [11, 258]. «Штат» забезпечував усім порохнярам «мундирные вещи» з червоного сукна: каптан, камзол, також штани суконні, капелюхи, чорні галстуки та взуття.   
 
З іншого опису «Плана Шостенского артилерийского порохового завода», складеного істориком О.Лазаревським після перегляду «Атласа ХVІІІ столетия», дізнаємося, що річка Шостка перетиналася прямою дорогою. У місці перетину було влаштовано два шлюзи та 5 водяних машин для вироблення пороху (там, де був з 1739 року пороховий ступник). Чотири сухопутні машини були західніше, на лівому березі Шостки. Поряд з ними знаходились «розымная машина», магазини (комори) для сірки та матеріалів, сушильня. На правому березі, уздовж дороги, з лівої сторони, «начиная от реки», розташовувались покої для проживання офіцерів та ведення письмових справ («светлица с комнатою» з опису 1771 року), харчова лавка та квартира для проживання майстрів. Також на правому березі річки була «крутильня машиною» та пороховий магазин. На лівому березі річки теж були покої для поживання офіцерів та ведення письмових справ (велика хата «на бугре» з двох кімнат-залів – з опису 1771 року), далі – «конюшинный двор» та казарми. На південний схід від офіцерських покоїв знаходились кузня і майстерні, а за ними – «ликарский дом и лазарет»  [12, 138-139].

Як бачимо з опису плану, новий завод перейшов на лівий берег річки, залишивши на правому оновлене селітряне виробництво – варницю, амбар та сушню. На плані позначено лише два шлюзи (скрині), бо третій був побудований, після 1777 р. [8, 16]. Таким чином, план, описаний Лазаревським, був складений до 1777 р. Капітальна цегляна забудова заводської вулиці уздовж воронізької дороги розпочалася зі спорудження у 1777 році двоповерхової канцелярії (зараз вул. Леніна, 55), на першому поверсі якої знаходилася комора для зберігання грошей, а на другому – кімнати для ведення письмових справ [8, 17]. Цеглу для будівництва першого кам’яного будинку Шостки виготовляли безпосередньо на пороховому заводі. Канцелярія була невеликих розмірів, приблизно 10х20 метрів, відповідно до тодішніх потреб. У 1779 році на протилежній лівій стороні дороги «на бугре», поряд з офіцерськими покоями у великій двокімнатній хаті, згаданій в описі 1771 року, було закладено церкву Різдва Христового, будівництво якої закінчилося у 1785 р. [8, 24].

У 1772 р. особовий склад ШПЗ нараховував разом з рекрутами 51 особу [13, 15]. У 1775 р. із Петербурзьких порохових заводів були направлені до Шостенського заводу ще 153 чоловіка [8, 16]. З 1776 року виробництвом пороху на заводі керував вільнонайманий пороховий майстер Чижевський  [8, 23].

В описі (1771р.) зазначена нова винокурня Чижевського біля греблі з правого берегу Шостки [7, 5]. 

Тяжка праця, нестерпні умови утримання та знущання командирів часто провокували масову втечу «питерских пороховщиков» з Шостенського заводу. Тому присилали все більше нових «пороховшиков», і в 1784 році на виробництві нараховувалося вже до 360 «служащих» [8, 23]. Завод спромігся виконувати щорічний план-«наряд» у 8 тисяч пудів пороху [11, 259]. З 1788 року до роботи на підприємстві залучалися вільнонаймані та  збільшилась чисельність «казенных пороховщиков и селитрщиков – до 500 чел.» [8, 28].


Фоткопія плану «Шостенскаго пороховаго завода» 1793 р.

На фоткопії плану «Шостенскаго пороховаго завода» 1793 р., яка зберігається у Музеї шосткинського КП «Зірка» [14], зазначена та ж сама пряма (крупецька) дорога, згадана Лазаревським в описі плану 1777 р., що перетинала річку Шостку в північно-східному напрямку. З лівої сторони дороги позначено старий командирський будинок, і поряд недобудований новий – «о шести покоях». На протилежній стороні вулиці позначено кам’яну церкву та дерев’яні казарми. Також на плані зазначено й другу дорогу, де знаходився «лазарет о 8 покоях», а поряд будинок для «лекаря и аптеки». Ці дороги є сучасними вулицями Леніна («1») та Короленка («2»). Вони прокреслені на плані до південної межі тодішніх заводських земель, яка проходила Новгород-Сіверським шляхом, який починавєся від локотського яру (вул. Некрасова, 20), проходив лісом, пізніше ліс залишився тільки з правої сторони шляху (Чернецький гай), а з лівої – було пустирище з болотом та озерцями. Тобто шлях проходив між нинішнім краєзнавчим музеєм (Карла Маркса, 53) і «Міськгазом» (Короленка, 19-а). Вже за болотом шлях мав перший – локотський відтинок (локотський приїзд, нині вул. Короленка) праворуч до порохового заводу краєм Чернецького гаю (нині територія лікарні №1). Від першого відтинку шлях різко брав ліворуч по кривій понад краєм іншого гаю – Лисачевського (від сучасного «Міськгазу» – до вул. К.Маркса, 38, райвиконком). Потім вже прямий шлях мав другий – воронізький відтинок праворуч гаєм Лисачевського (воронізький приїзд до порохового заводу, вул. Садова, зараз вул. Леніна). Довжина воронізького приїзду (вул. Садова) на плані становить 1,5 версти від Новгород-Сіверського шляху (зараз вул. К.Маркса) до заводського ставу річки Шостки. Довжина локотського приїзду – 1,2 версти від заводського ставу на річці Шостка до Новгород-Сіверського шляху (вул. Короленка, 19-а, «Міськгаз»). Воронізький проїзд мав на плані пряме продовження за рікою по Крупецькій дорозі, уздовж якої були розташовані деякі виробничі будівлі, зокрема селітряні варниця та сушильня. Ще маємо на плані позначку крупецького млина («А»), на відстані 1,2 версти від впадіння річки Крупець в річку Шостка.  За чверть версти на схід від млина, на правому березі крупецького ставу, позначено 9 хат. Можливо, на плані не вмістилися хати східної частини Крупця, бо за «Описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр.» їх в «деревне Крупець» було 11 та ще був приїжджий монастирський двір «о 4 покоях» [14, 368]. Від крупецького млина прямувала дорога до галенківського ставу з млином («В»), від якого вона йшла по кривій в обхід болота, повертаючи вліво до Новгород-Сіверського шляху (зараз перехрестя вул. Партизан та Некрасова). План 1793 р. містить перелік з усіх 54 найменувань тодішнього нерухомого майна на території заводських земель, починаючи від порохових фабрик до «общей бани».

Нові історичні джерела опрацьовані авторами статті упорядковують та вдосконалюють знання про маловідомі сторінки історії ШПЗ, що безперечно зумовлює подальше поглиблення знань з регіональної історії. Дослідження «білих плям» історії ШПЗ, а відповідно історії м. Шостка акцентує увагу громадськості на проблемах збереження  історико-культурної спадщини нашого краю.  

                                                  
Посилання
1. Домонтович М. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба. Черниговская губерния – СПб.: 1865 – 686с.
2. Шостка. Историко-краеведческий очерк – Харьков: Прапор, 1970 – 96с.
3. Прокопенко В.Д. Шостка. Путеводитель. – Харьков: Прапор, 1981 – 88с.
4. Завод и его люди – страницы истории. – Шостка: ШПО "Десна", 1991 -184с.
5. Сборник императорского русского исторического общества.– Юрьев, 1909. – т. 130.
6. Очерк истории украинской фабрики: мануфактура в Гетьманщине /       О.П.Оглоблин. – [Б.м.]: Гос. Изд-во Украины, 1925. – 270с.
7. ЦДІАК України, ф. 580, оп.1,  спр. 2082. – 643с.
8. Столетие Шостенского порохового завода. (1771-1871) – СПб.: 1871. – 128с.
9. Сборник императорского русского исторического общества. – 1912. – т. 138. - 614с.
10. Олефиренко В. И завод был построен // Советское Полесье – 19.09.90 – № 150 (10538) – 4с.
11. Лукьянов П.М. История химических промыслов и химической промышлености    России до конца ХІХ века. – М.: 1961 – Т.5. – 668с.
12. Лазаревський А. План Шостенскому артиллерийскому пороховому заводу //       Киевская старина – 1890 – № 4
13. Фотокопія «План Шостенскаго пороховаго завода – 1793 г.». Музей шосткинського КП «Зірка». – 1с.
14. Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр. – К.: 1931. – 593с.

Формирование имущественного комплекса Шосткинского порохового завода в ХVІІІ веке.

Кокшайкин Н.Г. н.с., Пушкарь Ф.П. м.н.с.(Шосткинский краеведческий музей), Кириевский В.Д. краевед (г.Шостка)

Рассматривается история формирования имущественного комплекса Шосткинского казенного порохового завода и его военного поселения в ХVІІІ в., как основы для дальнейшего развития города Шостки.

Тэги: порох, шосткинский казенный пороховой завод, плотина c водяной мельницей, шлюз, селитренная варница,

-----------------------------------

The forming of immovable property state powder plant on the river Shostka at ХVІІІ century.


Kokshaikin N. G. scientific worker, Pushkar F.P. junior scientific worker, (Shostka Museum of  Regional Studies), Kirievski V.D. student of local lore (Shostka)

The history of forming of immovable property state powder plant on the river Shostka, as foundation for development of Shostka town later on, are considered.

Tags: Powder, state powder plant on the river Shostka, dam with water-mill, sluice, saltpetre-works.

Категорія: ІСТОРИЧНІ НАРИСИ | Додав: shostmus (17.12.2013)
Шосткинський краєзнавчий музей. Усі права захищено. © 2022