У залі Природи краю ШКМ було поповнено експозицію по археології матеріалами з археологічних розкопок 2001 року біля села Локотки. Тоді сумською експедицією на р. Локотка було відкрите раннеслов’янське поселення кінця 4 – початку 5 ст. та виявлено на території села багато уламків керамічного посуду часів 17 – 18 ст. Також експозицію поповнели воронізькі матеріали 17 – 18 ст., які були передані до музею Чайкою Анатолієм Івановичем мешканцем смт. Вороніжа.

Уламки керамічного посуду із с. Локотки та Вороніжа датуються 17- 18 ст. і напряму пов’язані з історією цих населених пунктів. Як відомо Локотки були засновані вихідцями з правобережної України у 16-17 ст., а Вороніж як хутір був заснований на початку 17 ст., але є припущення що давньоруське місто Вороніж що згадується у літопису 1177 року знаходиться саме на місці сучасного смт. Вороніжа.

Київська археологічна культура.

Старожитності київської культури III – V ст. відкривають нову ранньослов'янські епоху. Її пам'ятники охоплюють значну територію. Пам’ятники нашого регіону відносяться до Деснянського культурно-хронологічного типу (до Деснянської групи старожитностей). 

Деснянська група старожитностей займає західну і центральну частини Лівобережного Полісся. Більша частина цих пам'яток знаходиться на краю надзаплавної тераси Десни або її малих приток, інші відомі на заплавних височинах. 

Селища розташовувалися, як правило, на одному з берегів річки або струмка. Ніяких штучних укріплень населення не використовувало. Площа поселень зазвичай не велика - до 2 га. На поселеннях відсутній потужний культурний шар, час життя на кожному селищі не перевищував декількох десятків років. 

Поселення складалися з невеликої кількості жител (5 - 15), наземних господарських будівель типу сараїв і ям-погребів. Житла являли собою напівземлянки квадратної або прямокутної форми з дерев'яними зрубними стінами. Велика частина жител має в центрі конічну яму для стовпа діаметром 0,2 - 0,3 м для тримання покрівлі. Покрівля з соломи, можливо, обмазувалася глиною. Кожне житло мало піч або вогнище відкритого типу, який розміщувався в центральній частині у неглибокій округлій ямі, огородженої невисоким бортиком з глини або каміння, печі зустрічаються дуже рідко. Займалося населення скотарством та землеробством, полювання на диких тварин грало допоміжну роль. 

Похоронний обряд відомий за матеріалами п'ятнадцяти могильників, в яких досліджено до 129 поховань. Майже всі могильники знаходилися поблизу поселень, не мали зовнішніх відмітних ознак. Похоронним обрядом є кремація на стороні. У ями поміщали трохи кальцинованих кісток, іноді з залишками похоронного багаття, жертовну м'ясну їжу, фрагменти розбитої посуди, інші одиничні предмети - фібулу, прясло, підвіску, браслет, пряжку, шпильку, намистини. Iнодi на могильниках зустрiчаються ями з вугiллям та фрагментами посуду, але без кісток, як винятки відомі трупопокладення та поховання черепів, а також урнові трупоспалення.

Переважна маса посуду не орнаментована і належить кухоннiй (горщики та сковорідки), а також тарної посуді (корчаги). Зрідка зустрічаються сліди пальцевих вдавлень або насічок по зрізу вінчика, , а також сліди розчосів гребінкою по корпусу посудини. В окремих випадках під вінчиком є наскрізні отвори - сліди ремонту. Найчастіше зустрічаються посудини з горбистою поверхнею через великі домішки. Столовий посуд представлен одиничними фрагментами мисок і горшковидних посудин, які акуратно загладжені або підлощені, він не перевищує в середньому 5 – 7%. Виявлено поодинокі уламки сіроглиняних гончарних посудин, потрапляла ця кераміка до київської культури від сусідей, носіїв черняхівської культури, як імпорт. По етнографічним даним, плоскі сковорідки використовувались для випікання хліба і з’являються у нашому краї у 3-5 ст. уперше.

Підготувала: МНС Федосова Ганна Сергіївна