ШОСТКИНСЬКИЙ КАЗЕННИЙ ПОРОХОВИЙ ЗАВОД, ЙОГО ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА ТА МУЗЕЙ - ІСТОРИЧНІ НАРИСИ -  - Новини - Шосткинський краєзнавчий музей

Музей Шосткинського казенного заводу "Зірка". (фото М. Кокшайкіна 2008р.)

"Из всех изобретений, введенных на западе в период средневековья, самое разрушительное – порох – должно иметь наибольшее влияние в политехническом, экономическом и научном отношениях". [ 1, 189]

Вітчизняна історія виробництва пороху більше двох століть щільно пов'язана з Шосткинським казенним пороховим заводом, який безумовно вважається патріархом серед підприємств цієї галузі. На жаль, історія цього виробництва за радянських часів була відома лише вузькому колу фахівців, що обумовлено високим рівнем секретності всього, що пов'язано з обороноздатністю країни. Історія цього підприємства, як невід'ємна складова галузі, зберігається та вивчається Музеєм Шосткинського казенного порохового заводу "Зірка".
Одним з перших фактів використання пороху на Русі, було застосування "тюфяков" та гармат у 1382 році при захисті Москви від навали хана Тохтамиша. Але систематичне виготовлення пороху розпочалося у XVI ст. за часів Івана Грозного, та поширилося за Олекся Михайловича у 1645-1676рр. Порох тих часів виготовлявся "зелейными мастерами" на "зелейных мельницах" та монахами у деяких монастирях у Москві, Новгороді Великому, Казані. [2, 118-138]

Масштабне збільшення виробництва пороху відбулося за часів царювання Петра І - після1696р. Саме ним були закладені значні казенні порохові заводи Петербурзький та Охтенський. Безперечно, у ці часи порох виготовлявся і в Україні. У "Росписному списку" від 1677р. є запис про виготовлення пороху в Києві на "зелейном дворе" ..."в малом городке, что на Печерской горе...". [2, 149]

Відомо, що за часів гетьмана Д.Апостола на початку XVIII ст. у хуторі Портніках, що біля села Велюхан (зараз Чернигівська обл.) був пороховий завод. У "Вседневной книге Пушкарского приказа " є запис 1702р. про випробування пороху "ис черкаских городов". У 1712 р. для домовлення з генеральним старшиною, а особливо з стародубським полковником П.Полуботком та іншими, в яких "есть в тамошних городах и уездах селитренные и пороховые заводы" Сенатом до України був направлений Н. Коковинський з метою укладення угод на поставку до Москви пороху та селітри. [2, 183-185] У розпал Турецької війни указом Петербурзької Військової колегії від 14 лютого 1736 року було дозволено виробляти порох для Української Генеральної Артилерії беспосередньо в Україні. Згідно цього указу було відкрито пороховий завод у хуторі Шкірманівський на річці Усок, який виробляв порох до 1762р., коли був зупинений у зв'язку з нестачею води у річці. Тоді ж був зупинений і інший завод "в двух верстах от г. Глухова, на р. Есмане" [2, 233-234]

"В 1738 году русскимъ правительствомъ сделано было распоряжение об устройстве пороховаго завода при одномъ из слободскихъ полковъ... Вследствие этого повеления малороссийскою войсковою канцеляриею разрешено было маіору Постельникову завести для пороховаго завода мельницу о двухъ поставах и объ одной толчее на реке Шостке (в нынешней Черниговской губерніи, Глуховскаго уезда). Таким образомъ, было положено основаніе нынешнему Шостенскому пороховому заводу, остававшемуся до 1764 года въ полномъ веденіи малороссійскаго местнаго правительства (гетьмана графа К.Разумовського).С отменою же въ этомъ году званія малороссійскаго гетмана последовалъ указъ сената, объ уничтоженіи пороховыхъ заводовъ въ Малороссіи... Неизвестно, былъ-ли по этому указу действительно уничтоженъ Шостенскій пороховой заводъ; но вероятнее, что работы на немъ только на время были прекращены." [3, 362]

У березні 1771 р. був виданий наказ Сенату про відновлення діяльності заводу та його підпорядкування Канцелярії Головної артилерії, але виробництво пороху відновилося після перебудови лише у 1775році. [2, 257-259] У цей період порох вироблявся чотирьох сортів: "пушечный, мушкетный, ручной (мелкий мушкетный) и винтовочный – 1/3 всего выделываемого количества приходилась на пушечный порох". [4, 21] Спочатку нестача селітри не дозволяла виробляти заплановані 8 тис. пудів пороху на рік. У 1780 р. було виготовлено лише 2 тис. пудів, а у 1783 р. – 7 тис. пудів. У 1788 р. на Шосткинському заводі додатково збудовані ще "две вододействующих и четыре сухопутных (бегунных) фабрики", що дозволяло збільшити виробництво та отримати "наряд" на виготовлення 12 тис. пудів порху на рік (майже 200 тонн).

Порохові "вододействующие фабрики" – 5 збудовані у 1772-74 рр.,
ще 2 – у 1788 р. (фото з фондів "Музею ШКЗ "Зірка")

У 1789 р., через війну з Турцією, були додатково збудовані ще шість "сухопутних" фабрик. Завод отримав та виконав "наряд" на 20 тисяч пудів пороху у 1790р, та 30тисяч пудів – у 1791р. [2, 259-261] Слід також відзначити, що пуд пороху на Шосткинському заводі вироблявся за найнижчою ціною - 8 руб.02 коп., тоді як на Казанському заводі - 8 руб.58коп.; на Московському - 8 руб.95 коп., а на Петербурзьких заводах - 10руб. [2, 265] Значні зміни на ШПЗ відбулися після 1799 р. у зв'язку зі створенням артилерійської інспекції та призначенням на посаду інспектора всієї артилерії графа Аракчеєва, який не користувався симпатіями навіть у офіцерів, що у більшості були прихильниками "палочной системы". Але у виробництві пороху Аракчеєв провів низку корисних нововведеннь. У 1804 р. граф особисто інспектував Шосткинський завод, після чого віддав накази та виділив кошти на оновлення технічного забезпечення виробництва, а також покращення господарських та культурно-побутових умов працівників.

Головнокомандуючий Російською армією

під час Вітчизняної війни 1812 р. М.І. Кутузов
(фрагмент картини П.Хесса. Ермітаж С.-Пб.)

Під час Вітчизняної війни 1812 р. завод тимчасово був підпорядкований Головнокомандуючому війсками. За період війни ШПЗ виготовив та відправив у діючу армію 24536 пудів пороху, внаслідок чого М.І. Кутузов видав особливий наказ, яким оголосив подяку адміністрації заводу, а також виділив 1300 руб. для заохочення майстрів та робітників ШПЗ.

Командир ШПЗ (1832-1849 рр.) - Василь Васильович Гербель

За "Высочайшим повелением" від 11січня 1846 р. на ШПЗ створюється "капсюльное заведение", будівництво якого завершено навесні 1847 року. Виготолення капсюлів досягає 200 тис. шт. за день. В цей період завод виготовляв також освітлювальні, запалювальні та фугасні заряди для ракет. [5, 10-12]

Панорама "Оборона Севастополя 1854-1855 рр." Франц Рубо (фрагмент).

У 1855р., під час оборони Севастополя на Шосткинському заводі було вироблено рекордні 134 374 пуди пороху за ціною 6 руб. 73 ¾ коп. за пуд. Це становить 43 % пороху виготовленого на всіх казенних порохових заводах Росії. До того ж, виготовлено ще 50 млн. шт. капсюлів. [2, 291] У 1871р. завод, як казенне підприємство, відсвяткував перше своє сторіччя. З цієї нагоди, у С-Петербурзі, була видана книга "Столетіе Шостенскаго пороховаго завода (1771-1871)", яка зараз є одним з найціннішх експонатів заводського музею.

План ШПЗ з книги "Столетіе Шосткинскаго пороховаго завода (1771-1871)." (з фондів "Музею ШКЗ "Зірка")

За 100 років своєї діяльності (1771-1871 рр.) завод виготовив для російської армії більше 2 млн. пудів пороху різних сортів та більше 200 млн. штук капсюлів. Під час промислового зросту Росії, у 1884-89рр. на реконструкцію та благоустрій Шосткинського порохового заводу виділені значні кошти. Були закриті коннодіючі та вдосконалені вододіючі "фабрики". Збудовані та обнесені земляними валами нові цегляні будівлі. На заводі встановлено три парових машини. Між цехами прокладено вузькоколійку, а на "деловом дворе" водогінну мережу. З 1888 р. введено електричне освітлення заводу. [5, 14]

Після переобладнання у 1891-95 рр., завод почав виготовляти бездимний піроксиліновий порох. Для цього були введені у експлуатацію цехи: сірчаної кислоти, азотної кислоти, піроксиліну та ефіру. У 1899 р. було виготовлено 35040 пуд. пороху: "бездымного для береговых пушек – 500 пуд., бездымного ружейного – 20950 пуд., малодымного пушечного – 11000 пуд., малодымного ружейного – 2500 пуд. и "опытного" – 90 пуд."

Командир ШПЗ (1884-1903рр.) – підполковник Пилков

(фото з фондів Музею ШКЗ "Зірка")

Російсько-японська (1904-05 рр.) та перша імперіалістична війни сприяли подальшому розвитку заводу. ШПЗ став одним з найбільших порохових заводів Росії. Він забезпечував Варшавську, Ново-Георгієвську, Ковенську, Івано-Городську, Лібавську, Дубенську та Квантунську фортечні артилерії, а також Порт-Артур. За період з 1914 по 1917 рр. завод поставив російській армії 10 тисяч тонн бездимного пороху. Крім того, щорічно виготовлялося більше 100 мільйонів штук капсюлів, а також до 50 тисяч штук освітлювальних ракет. [5, 18]

Застава ШПЗ 1911р. (фото І.А.Карпова з фондів ШДКМ)

У лютому 1918 року, перед окупацією німецькими військами, на заводі було демонтовано та вивезено з Шостки найбільш цінне обладнання та порох. Німці увійшли у місто на початку квітня 1918 року, а у серпні червоні партизани підірвали заводський склад з 40 тисячами пудів пороху. Під час громадянської війни Шостка декілька разів переходила з рук у руки: від німецьких військ до військ Петлюри, потім до Першої Української дивізії, яка залишила місто військам Денікіна. Але і в таких умовах завод частково працював. Постановою Президії Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету від 25 квітня 1921 року орденом Трудового Червоного Прапору були нагороджені Тульскій патронний, Охтінський капсюльний та Шосткинський капсюльний (входив до складу ШПЗ) заводи. [5, 24]

У період з 1924 по 1927 рік ШПЗ не мав державного плану на профільну продукцію і тому вимушено виробляв цивільну продукцію та товари широкого вжитку. У 1928 році, в зв'язку з приняттям рішення про будівництво в Шостці фабріки кіноплівки, одна з будівель зарядної майстерні ШПЗ була переобладнана для розміщення в ній експериментально-дослідного виробництва під назвою "Мала кіноплівка". Саме тут, вперше у країні, за період з листопада 1929 по вересень 1931 року було випущено 3 млн. погонних метрів позитивної кіноплівки. [6, 15-22]

Будівля в який у 1929-31рр. працювала "Мала кіноплівка" (фото з фондів ШДКМ)

1930-ті роки стали періодом великої реконструкції, впровадження нових технологій та обладнання. Шосткинський пороховий завод, за участю начальника піроксилінового виробництва В.І.Беляєва, одним з перших опанував технологію виробництва особливої форми деревинної сульфатної целюлози Неймана. При цьому було вирішено багато інженерних та технологічних задач: оптимальна загрузка нитраторів, пневматичне транспортування, механічна сушка та інші. Технологічні режими, відпрацьовані Беляєвим на ШПЗ, потім були впроваджені на всіх порохових заводах країни, що визначило подальше успішне функціонування радянської порохової промисловості у роки Великої Вітчизняної війни. [7, 9]

Але працювати доводилося у дуже складних умовах – масштаних репресій, та виявлення "ворогів" народу. Серед репресованих та реабілітованих (посмертно) директор заводу Михайло Георгієвич Нєфєдов, керівники виробництв, цехів, відділів, лабораторій та майстерень. [5, 30] У 1940- початку 1941 року завод працював з максимальним навантаженням.

А з 19 серпня почалася евакуація заводського обладнання та колективу підприємства. Вісім ешелонів було відправлено на заводи у Кемерово та до Красноярску. Багатьох з шосткинських фахівців незабаром призначили на посади керівників тих самих цехів, якими вони до евакуації керували на ШПЗ. За зразкове виконнання завданнь ГКО багатьох з них нагороджено орденами та медалями. Після звільнення Шостки від фашистів у вересні 1943 року, колектив приступив до відновлення виробничих потужностей. Вже на початку 1944 року розпочалося виробництво артилерійських зарядів з пороху "ОД" (особливої доставки – від союзників).
По закінченню війни обсяги виробництва оборонної продукції були різко зменшені. Обладнання для порохів частково консервується, та вирішуються питання створення виробництв по випуску цивільної продукції. [5, 32-35]

Внаслідок проведених реконструкцій, у 1947-1960 рр. на заводі створені нові виробництва: вогнепровідних шнурів для горнорудної промисловості, електроізоляційних матеріалів, товарів широкого вжитку з целулоїду, димного мисливського пороху, нітролаків, фарб та мастики.

У 1960-70 рр. на заводі здані в експлуатацію сучасні роботизовані виробничі потужності та опановані нові вироби оборонної продукції.

У 1971році колектив підприємства відсвяткував 200-річчя заводу. З цієї нагоди біля заводоуправління встановлено пам'ятну стеллу, а в колишньому Будинку командира заводу (побудований у 1837 р.) відкрито музей історії та трудової слави підприємства – зараз Музей історії ШКЗ "Зірка". Організатором та першим завідувачем музею став ветеран заводу, який виконував обов'язки директора з 15 вересня 1943 р. до квітня 1944 р. – Юрій Якович Іванов.

Юрій Якович Іванов
(фото з фондів "Музею ШКЗ "Зірка")

В музеї зібрані та представлені унікальні матеріали з історії найстарішого в СНД підприємства в галузі виробництва пороху: документи, фото, раритетні видання та натурні експонати.

В експозиціях "Музею ШКЗ "Зірка". (фото М. Кокшайкіна 2008р.)

На території підприємства ще й досі збереглися найстаріші в Шостці, унікальні будівлі та споруди, які безумовно слід вважати пам'ятками історії та техніки:
1. Дерев'яна будівля Вододіючої порохової фабрики (XVIII ст.)
2. Цегляна будівля Гауптвахти ШПЗ ( 1834 р.)
3. Будівля Центральної заводської лабораторії (ХІХ ст.)
4. Комплекс будівель РМЗ (колишній "Деловой двор" - ХІХ ст.)
5. Історична "Крупецька застава ШПЗ" (ХІХ ст.)
6. Будівля "Бумфабрики" (ХІХ-ХХст.)
7. Будівля №348, в якій у 1929-31рр. працювала "Мала кіноплівка"
8. Башта водопостачання конструкції Шухова (1910-ті рр.)
9. Технічна споруда Нісельмана ( 1930-ті рр.)
та інші, які ще чекають своїх дослідників.

"Вододіюча порохова фабрика". (ХVІІІ ст.)

"Крупецька застава ШПЗ" (ХІХ ст.)

Будівля "Бумфабрики" (ХІХ-ХХст.)

Башта Шухова (1910-ті рр.)