Шосткинський краєзнавчий музей


Головна Новини
Меню сайту

Пошук

Категорії розділу
Заходи музею [151]
Заходи, події, що відбуваються у нашому музеї протягом останніх років.
ІСТОРИЧНІ НАРИСИ [28]
Матеріали, зібрані науковими співробітниками музею, що стосуються здебільшого історії міста та нашого краю.
Наукові публікації [10]
Публікації наукових співробітників музею

Головна » Статті » ІСТОРИЧНІ НАРИСИ

Вибухова Шостка 1905-1907 років

Напередодні всеросійських революційних подій 1905-1907 рр. у шеститисячному поселенні Шостка Глухівського повіту Чернігівської губернії діяло дві політичні організації соціал-демократичного та соціал-революційного спрямування. Перша була створена наприкінці 1900 р. під назвою «Организованные рабочие шостенских пороховых  заводов» («ОРШПЗ»). Головною метою діяльності «ОРШПЗ»  була пропаганда соціал-демократичних ідей серед робітників ШПЗ та серед селян навколишніх сіл. У жовтні 1902 р. маже всі пропагандисти цього «тайного преступного сообщества» були заарештовані поліцією. Загалом по «Шостенскому делу» було притягнуто до суду 20 осіб [8].

У 1904 р. в Шостці була створена друга в її історії «преступная» політична організація – осередок партії соціал-революціонерів (есерів, ПСР).  Її засновниками були брат та сестра Лишеви – Микола (1886-1934) та Ольга (1889-1947) [2, 15]. Їхній батько, полковник шосткинського артилерійського полку Віктор Олександрович Лишев (1856-1927), прибув до ШПЗ в 1900 р., а до цього служив на КПЗ (Казанських порохових заводах). Лишев бував і раніше в Шостці, коли ще його батько полковник, згодом – генерал Олександр Олександрович Лишев, далекий родич царя  Олександра ІІ, займав у 1881-1884-х рр.. посаду начальника ШПЗ. Виходить, що засновниками шосткинської есерівської парторганізації були генеральські онуки –  Микола та Ольга. Микола вчився тоді в Київському політехнічному інституті [1, 613]. У 1904 р. 18-річний Микола Лишев залучив до партії есерів уже чимало робітників ШПЗ, зокрема Гашникова Абрама, Петруненка Федора, Бардадима Григорія, Романюка Дмитра, Верижникова Михайла, Кузьмина Володимира, Горбачова Григорія, Омельченка Гаврила, Фроленка Костянтина, Щеголькова Павла, Никифорова [2].

Ще однією головною, але не таємною,  подією Шостки 1904 р. було відкриття 6-го грудня «Шостенского трехклассного городского училища» з шестирічним терміном навчання [12]. Воно знаходилося в щойно збудованій та перепланованій з середини під потреби школи двоповерховій цегляній будівлі готелю порохового заводу (нині гімназія, вул. Інститутська,4). 

Фото «Шостенское трехклассное городское училище»

Одним із перших учителів «городского» училища був Федір Васильович Євтушенко, який відіграв значну роль у революційних подіях у Шостці 1905 р. Євтушенко походив з козаків міста Золотоноші Полтавської губернії. Він народився в 1877 р. У 20-річному віці закінчив зі срібною медаллю Глухівський вчительський інститут. Потім, до серпня 1903 р, Євтушенко вчителював у Рівненському 2-х класному міському училищі [4, арк. 1]. Перебравшись до Шостки Євтушенко став активістом Всеросійського селянського союзу (ВСС), діяльним агітатором, пропагандистом ідей Селянської спілки [6, 81; 19, 289]. Незважаючи на зусилля Євтушенка пануючою політичною ідеєю у Шостці все більше ставала есерівська,  соціал-революційна. У 1905 р. нараховувалося щонайменше три сотні есерів, тобто в кожній з 36 майстерень порохового заводу перебувало до десяти членів ПСР [2, 32]. Есери виявили себе під час страйків 1905 р. в Шостці.

Перший в історії Шостки страйк тривав три дні, з 22 по 24 листопада (5-7 грудня за н. ст.) 1905 р. [1, 612, 613]. Він носив політичний характер, бо виник з причини незаконного, на думку страйкарів, переведення робітника ШПЗ Василя Малягова в інший підрозділ заводу за дисциплінарне порушення – «самоволку». Напередодні молодий, 19-20 років, Малягов був обраний робітниками відділу старостою і мав виконати якесь їхнє доручення за межами заводу. Тож Малягов самовільно залишив роботу без дозволу свого начальника відділу полковника Іванова, за що й був покараний переведенням на менш оплачувану роботу [11, 615-618]. Обурені  таким поводженням із обраним ними старостою, робітники ШПЗ звернулися до начальника заводу генерал-майора Олександра Васильовича Симбірського (1903-1909) з проханням повернути Малягова на попереднє місце роботи, а полковника Іванова, чиновника Мартинова та старшого майстра Кириєнка звільнити з роботи, інакше вони застрайкують. Після відмови начальства робітники вранці 22 листопада (5.12) залишили завод та зібралися в Народному домі (клубі), розташованому за будинком молодшого лікаря на Глухівській вулиці (поблизу нинішньої міської лазні). На зібранні було вирішено: «снять у начальствующих лиц всю прислугу» та перекрити доступ чиновникам і офіцерам до купівлі харчів в лавках,  «в особености в лавке «Общества потребителей» (т.зв. офіцерський магазин (3 на плані 1897 р.) на Базарній площі, там, де нині кафе «Черный кофе», вул. Леніна, 20) [11, 616].

«Офіцерський магазин». Фото з фондів Шосткинського краєзнавчого музею.

План Базарної площі 1897 року

Також робітники вирішили більше не давати своїм начальникам коней (бричок) з «Пожарного двора», щоби ті ходили по Шостці пішки. По завершенні зборів об 11.30  кілька груп робітників по 3-5-10 осіб пішли до дворів, де проживали заводські чиновники, і там погрожували двірникам, щоби ті залишили свою роботу і не обслуговували начальство. Також групи робітників не допускали посланців від чиновників та військових до купівлі харчів в крамницях на Базарній площі. Погрожували недовго, бо поряд на Базарній площі знаходилася поліція поселення: її пристав Магдебург попередив робітників, що він негайно запросить до Шостки взводи піхоти та кавалерії і припинить «подобные безобразия» [11, 616]. Ще цього ж дня, 22 листопада (5.12), за рішенням робітників, прийнятому на зібранні в Народному домі, була відправлена до Конотопа делегація з 3-х заводських старост: Григорія Івановича Ткаченка, Василя Власовича Кузьмина та Степана Васильовича Максимовського, голови зібрання заводських старост. Вони мали домовитися з робітниками залізничних майстерень Конотопа, щоби ті долучилися до страйку і перешкодили доставці військ залізницею до Шостки. Бо напередодні 3 (16) листопада до Шостки прибула додатково сотня (ескадрон) 33-го драгунського Ізюмського полку і була розташована в заводській казармі, де утримувалася коштами заводу [17, арк.328]. Делегація повернулася до Шостки через два дні, 24 листопада (7.12). Разом з ними прибули до Шостки кілька делегатів від робітників конотопських майстерень. Конотопці запропонували шосткинцям  припинити свій страйк, як «неосновательный» та готуватися до всеросійського страйку. Тож 25 листопада (8.12) всі робітники ШПЗ стали до роботи [11, 617]. А опівдні того дня начальник заводу Симбірський звільнив з роботи усіх трьох «делегатів» до Конотопа: Ткаченка, Кузьмина та Максимовського.

Наведені вище факти з перебігу страйку в Шостці описані в повідомленні пристава поселення Шостки Володимира Трохимовича Магдебурга від 27 листопада (10.12) 1905 р., направленому до Чернігівського жандармського управління. Також у повідомленні йдеться про «учителя городского училища Федора Васильевича Євтушенко, который, бывая в Народном доме, возбуждал вопросы политического характера». Євтушенко пропонував скористатися слушною нагодою і змусити уряд провести вибори до Держдуми. Він пояснював шосткинцям, що військо, поліція та духівництво обтяжують державу й нічого, крім зла, не дають [11, 618]. Євтушенко відвідував навколишні села – Локотки, Івот, Антонівку, Ямпіль та ін. Там він теж збирав сходи, закликав «к неповиновению властям, удалению полиции, духовенства, неплатежу повинностей и прочее», радив селянам об’єднатися та долучитися до Всеросійського селянського союзу (ВСС) [5, 171]. На зборах Євтушенко критикував існуючий державний устрій та пояснював людям  особливе значення й сутність конституційної форми правління, одним словом, агітував за народну конституційну республіку [1, 614; 17, арк.459]. Така активна діяльність зробила Євтушенка дуже популярним як у середовищі робітників, так і селян [11, 618]. Не менше, ніж Євтушенко, впливав на робітників ШПЗ своєю революційною агітацією  студент Київського політехнічного інституту Микола Лишев [1, 613]. Зважаючи на це, полковник Чернігівського жандармського управління Рудов видав наприкінці листопада 1905 р. доручення своєму помічникові в Ніжині провести дізнання Євтушенка та Лишева відповідно до статті 1035-й Уставу кримінального судочинства [1, 613].

29 листопада (12.12) 1905 р. імператор Микола ІІ видав «Именной Височайший указ», за яким місцевим військовим начальникам, не нижче звання командира бригади, надавалися тимчасові права генерал-губернатора для запровадження воєнного стану у разі безладу на своїй підконтрольній території [9, 848, 849]. Отже, начальник ШПЗ генерал-майор Олександр Васильович Симбірський мав при нагоді скористатися цим указом.

6 (19) грудня 1905 р. в Шостці розпочалася підготовка робітників до всеросійського страйку [16]. Увечері 12 (25) грудня відбувся мітинг робітників ШПЗ біля одного з будинків на вулиці Госпітальній (нині вул.Короленка,15) [15]. Робітники численних майстерень ШПЗ підтримали оголошену на мітингу пропозицією вчителя Євтушенка діяти спільно і  вирішили об’єднатися в «Союз рабочих Шостенского порохового завода» («СРШПЗ») [5, 171]. Головою «СРШПЗ» було обрано старосту Григорія Івановича Ткаченка, який відтепер мав діяти спільно з союзом конотопських робітників [17, арк.459]. Безпосередньо на цьому ж мітингу 12 грудня, як зазначено в рапорті шосткинського пристава Чернолуського  від 15 (28) січня 1906 р., було обрано страйком спочатку з 20 осіб [17, арк. 346, 346 зв.]. Потім, по завершенню мітингу, усі 20 осіб разом із Євтушенком рушили в бібліотеку Народного дому, де провели засідання, з 10 години вечора до першої години ночі. На засіданні було остаточно обрано 12 членів страйкому: Ткаченка Григорія Івановича, Кузьмина Василя Власовича, Хроманюка Дмитра, Остапенка Якова, Куліша Василя, Щеголькова Павла, Петруненка  Федора,  Євсеєнка (Бондаревського) Федора, Максименка Василя, Дудку Гаврила, Марущака Івана, Бурденка Олексія Пилиповича. Головою страйкому обрали Ткаченка Григорія Івановича

Ткаченко Г.І. (1870-1941) Фото  з фондів Шосткинського краєзнавчого музею  

 

Він був членом РСДРП (б), тобто більшовиком. Ткаченко приїхав до Шостки з Петербурга, де працював на Охтинському пороховому заводі [15].Також більшовиками серед членів страйкому були ще двоє робітників ШПЗ: Максименко та Дудко [13]. У страйкомі перебували й представники від партії соціал-революціонерів (ПСР) – есерів, зокрема Хроманюк Дмитро Гаврилович (колишній член «ОРШПЗ» з 1900 р.) [2, арк. 13, 14].

Уранці 13 (26) грудня відбувся мітинг біля Народного дому. На мітингу робітники ШПЗ проголосили політичний страйк, що тривав аж до кінця грудня [17, арк.459]. Шосткинці дізналися, що вони страйкують заодно з робітниками всієї Росії й вимагають скликання Установчих Зборів («Учредительного Собрания»). Страйкарі вирішили на мітингу призупинити залізничне сполучення з Шосткою, вимкнути електричне освітлення в поселенні та перекрити водогін [11, 619]. По завершенню мітингу робітники рушили колоною під червоними прапорами з написами: «Свобода!», «Земля народу!», «Мы требуем Учредительного собрания!». Демонстрацію супроводжував оркестр, усі співали революційні пісні. Коли колона проходила в суворому порядку по головній Садовій вулиці повз школу (нині на місці школи – Центр естетичного виховання, вул. Леніна,11), до процесії приєдналися школярі, які йшли по двоє з прапорами [3]. Шосткинська поліція мовчки спостерігала за демонстрантами, півтори сотні яких були озброєні револьверами та кинджалами, як указано в телеграмі від 14 (27) грудня 1905 р. глухівського справника Конашевича на адресу Чернігівського губернського жандармського управління [1, 614]. За висновком жандармів, багато робітників заводу не співчувало страйкарям, але побоювалися відкрито їм протидіяти. У цілому ніякого насилля з боку демонстрантів у Шостці не відбулося, що  зазначено в  донесенні від 18 (31) грудня 1905 р. Чернігівського губернського жандармського управління в Департамент поліції [11, 618].

Начальник ШПЗ генерал-майор Симбірський негайно залучив солдат для відновлення залізничного сполучення, електричного освітлення та водогону в поселенні. Він звільнив усіх страйкарів – робітників, майстрових та службовців – та ще видав припис від 17 (30) грудня про закриття Народного дому [1, 615]. У відповідь шосткинський страйком звернувся до громадян поселення Шостки та селян навколишніх сіл не найматися на службу в разі отримання пропозиції від адміністрації заводу [1, 614]. Стосовно закриття Народного дому, де останнім часом відбувалися зібрання та мітинги, то страйком вважав це зухвальством заводського начальства, що не бажає ніяких реформ, зокрема й проголошених царським маніфестом від 17 жовтня свобод та мирних зібрань [1, 615].

18 (31) грудня 1905 р. Чернігівський губернатор видав припис на арешт Євтушенка, який у цей час перебував у Ямполі, але тамтешній пристав не наважився його заарештувати, побоюючись протидії населення [17, арк.459]. Тоді як пристав Шостки обшукав  квартиру Євтушенка та  декілька хат активних страйкарів [3].

19 грудня 1905 р. (1.01.1906 р. за н. ст.) на своєму черговому мітингу робітники ШПЗ вирішили вибрати, на випадок можливих арештів,  ще трьох членів страйкому: Прокоф’єва, Верижникова та Приходька (писаря заводоуправління)

 

 Приходько Йосип Федорович Фото з фондів Шосткинського краєзнавчого музею  [17, арк. 346 зв.].

Загалом страйком налічував уже 15 членів.

20 грудня 1905 р. (2.01.1906 р. за н. ст.) начальник заводу Симбірський скористався імператорським указом від 29 листопада (12.12) 1905 р. й почав виконувати обов’язки тимчасового генерал-губернатора. Він запровадив у Шостці воєнний стан, який тривав з півроку, аж поки імператор Микола ІІ не скасував його своїм іменним указом від 9 (22) червня 1906 р., залишивши натомість посилену охорону заводу ще на півроку,  до 13 (26) лютого 1907 р. [10, 621, 622]. 

Уранці 21 грудня 1905 р. (3.01.1906 р.) нагрянув до Шостки глухівський справник Конашевич разом з козаками Урупського полку Кубанського козачого війська з метою арешту вчителя Євтушенка. Справдилися чутки, що поширювалися Шосткою кілька днів ще до появи козаків. Уже з вечора 20 грудня прибували до Шостки на захист Євтушенка невеликі загони селян, озброєні рушницями, вилами та списами. За даними поліції, найбільше селян прибуло з села Антонівки, розташованого за 15 кілометрів на річці Івотці [17, арк.289]. Уранці 21 грудня 1905 р. (3.01.1906 р.) справник Конашевич зупинився на квартирі пристава Чернолуського, що була в будинку Филипенка на Базарній площі (6 на плані 1897 року – «441 – Полицейский дом и карцер»)  (нині на місці будинку – друга торгова двоповерхівка, вул. Леніна,18-а). Конашевич відправив городового Шарохвостова, щоби той привів до нього Євтушенка. О 10-й годині ранку Євтушенка вже вели повз ринок у супроводі городових. Це запримітили шосткинці, які одразу потяглися з ринку до квартири пристава й утворили там натовп. У натовпі, за спостереженнями поліції, вирізнявся своїми гучними закликами кучер пожежного двору Михайло Якович Паценцов. Він закликав людей їхати сповіщати селян і збирати народ, «дабы не допустить ареста Євтушенка» [17, арк.347 зв.]. У цей час Євтушенко ще стояв на площі під охороною городових. Потім його завели до квартири пристава Чернолуського, куди спробував увірватися Паценцов з кількома людьми, щоби звільнити Євтушенка. Їх зупинили городові, тоді Паценцов почав погрожувати розгромом квартири пристава [17, арк.347 зв.].

Про арешт Євтушенка сповістив людей набат дзвіниць кладовищенської церкви (нині Володимирська церква на вул. Марата) та Вознесенської церкви в селі Локотках. Уже за годину-дві біля квартири пристава зібралася велика, до 2-х тисяч людей, галаслива юрба. Люди кричали, протестували проти арешту Євтушенка, намагаючись відняти шаблі в  городових Шарохвостова та Жовтобрюхові, і погрожували поліції насиллям [17, арк.459 зв.]. У деяких людей з юрби були револьвери. Поліція запримітила всіх активних протестувальників. Такими, за свідченнями справника Конашевича київській військово-окружній прокуратурі, були: Олександр Пустовойт, Микола Прокоф’єв, Федір Євсеєнко, Абрам Гашников, Петро Яковлєв, Іван Аксененко, Порфирій Дуплик, Федір Копиря, Петро Шевченко, Мордух Кравцов, Георгій Кислов, Гаврило Боровик [17, арк.460]. Агресивно налаштована радикальними протестуючими, юрба не піддавалася будь-яким «увещаниям полицейских чинов», і відмовлялася мирно розійтися [17, арк.288]. Справник Конашевич, здогадуючись, що кубанських козаків буде замало для розгону юрби, швидко рушив до начальника заводу Симбірського просити військової допомоги. Також до Симбірського прийшла й депутація з 5-х робітників ШПЗ – Верижникова, Петруненка, Ємельяненка, Гашникова та Олександра Пустовойта – з вимогою звільнення Євтушенка. Депутації було відмовлено. А справнику Конашевичу Симбірський надав у поміч кавалерійський «спецназ» – 3-й ескадрон (сотню) 33-го драгунського Ізюмського полку та 17-у роту солдат 5-го обозного батальйону. Ескадрон під командуванням ротмістра (капітана) Березіна прибув до Шостки ще 3 (16) листопада [17, арк.328]. А рота піхоти прибула напередодні – 16 (29) грудня [3].

Після підходу на Базарну площу о 12 годині драгун та солдат (загалом до 2-х сотень війська) Конашевич оголосив революційній юрбі про запровадження воєнного стану в Шостці і наказав розійтися. У відповідь знову почув крики про збройний спротив війську заради звільнення Євтушенка. Щоби не допустити бійки та кровопролиття, Євтушенко вийшов на ганок квартири пристава (6) та вмовляв людей спокійно розійтися.  До його заклику всі прислухалися й почали розходитися. Тоді козаки кинулися навздогін й стали «избивать робочих нагайками». Про такий підступний напад козаків розповідає газета «Громадська думка» за 1906 р. №12 [3]. Хоча військова прокуратура, яка розслідувала події 21 грудня в Шостці, робить зовсім інший висновок, ніби люди відмовилися розходитися, після чого справник Конашевич наказав ротмістру Березіну розігнати людей [17, арк.460]. Той дав трикратний попереджувальний свисток юрбі, а вже потім на неї рушила риссю вся кавалерія, козаки та драгуни. Вони притиснули людей до парканів і почали бити нагайками [14]. Тоді, майже водночас, тричі пролунали постріли з револьверів у військо та поліцію з трьох різних місць: один з юрби, що стояла на розі будинку Чибинцева, другий – з дверей крамниці «Общества потребителей» (т.зв. «офицерский магазин»), а третій постріл – з воріт будинку Васильєвих (4 будинок на плані 1897 року) [17, арк. 347]. Постріли не завдали нікому шкоди. Солдати швидко зачинили двері споживчої крамниці (3) та схопили всіх, хто в ній був, і знайшли на підлозі в кобурі шестизарядний револьвер системи «Бульдог». Ще два кинджали знайшла поліція: один – у дворі будинку Филипенка, другий – у квартирі Фішера [17, арк. 347, 460 зв].

Водночас з пострілами від воріт будинку Васильєва (4) робітник Іван Аксененко (1883-1980) жбурнув у напрямку справника Конашевича кулю з випаленої глини, що використовували на сірчаному виробництві. Конашевич сприйняв глиняну кулю за гранату і відсахнувся разом із козаками назад, Аксененко щосили кинувся тікати, але його наздогнали й заарештували [13]. Також із юрби націлився було стріляти з револьвера в підосавула (штабс-капітана) Кротова відставний фельдфебель Омелян Савосько, але урядник Козликін, який їхав на коні вслід за Кротовим, ударив оголеною шаблею по голові Савоська, спричинивши розсічену рану черепа, від якої той помер у лікарні о 2 годині [17,арк.127, 460]. 

Фото 22.12.1905

Козаки вихоплювали з юрби як найактивніших, так і випадкових людей і відводили їх до заводської гауптвахти. Не витримавши натиску кавалерії, люди розбіглися, декілька з них сховалися в заїжджому дворі Васильєва (4) (Чувашина). Коли солдати 5-го обозного батальйону зайшли у заїжджий двір, то по них з-під навісу почав стріляти з револьвера вороніжець Леонтій Радченко, який легко поранив солдата Масленнікова в щоку [17, арк.460 зв.]. Солдати дали кілька залпів у відповідь, поранили в ноги Михайла Свинаренка та Романа Ємельянова. Радченко був затриманий, разом із ним затримали під навісом Федора Копиря, Петра Шевченка, Порфирія Дупліка, Федора Євсеєнка (Бондаревського) та Олександру Сидоренко. Під час обшуку знайшли в останньої кинджал, який дав їй заховати Федір, сподіваючись, мабуть, що жінку не будуть обшукувати. Того дня було затримано, разом із двома пораненими, 56 осіб.

23 грудня 1905 р. (5 січня 1906 р. за н. ст.) війська спалили Народний дім на Глухівській вулиці, обливши його гасом. Усіх, хто спробував гасити пожежу, сікли нагайками та арештовували [7].

24 грудня 1905 р. (6.01.1906 р. за н. ст.) пристав Чернолуський заарештував Михайла Верижникова, Олександра Пустовойтенка, Єгора Петруненка, Абрама Гашникова та Дмитра Ємельяненка, тобто всіх тих, хто ходив три дні тому до Симбірського з вимогою звільнити вчителя Євтушенка [17, арк.223]. Їх утримували в карцері шосткинської поліції. Загалом під арештом знаходилися 63 учасники подій 21 грудня, а саме: 1) Іван Чернігівець, 2) Микола Сирота, 3) Гаврило Боровик, 4) Дмитро Кочетков, 5) Дмитро Єгоров, 6) Іван Кужелєв, 7) Опанас Лисенко, 8) Василь Кузьмин, 9) Огей Комендант, 10) Лазар Цимберев, 11) Василь Журавльов, 12) Василь Горох, 13) Микола Перетятько, 14) Павло Єременко, 15) Микола Корнієнко, 16) Терентій Костенко, 17) Андрій Доморка, 18) Петро Шевченко, 19) Михайло Ворхлік, 20) Федір Копиря, 21) Кузьма Сокол, 22) Федір Карпов, 23) Олександр Коваленко (Жигунов), 24) Андрій Гой, 25) Ілля Бєляєв, 26) Михайло Верижников, 27) Лука Мирко, 28) Михайло Пихунов, 29) Федір Приходько, 30) Єгор Петруненко, 31) Іван Аксененко, 32) Петро Яковлєв, 33) Леонтій Радченко, 34) Микола Прокоф’єв, 35) Огей Шалаєв, 36) Олександр Старовойт, 37) Мартин Бєлоножко, 38) Володимир Романко, 39) Калина Альпашкін, 40) Мойсей Гончаренко, 41) Олександр Єременко, 42) Кузьма Оснач, 43) Прокоп Солдатов, 44) Макар Красняк, 45) Данило Приходько, 46) Михайло Пригара, 47) Олександр Пустовойт, 48) Дмитро Ємельяненко, 49) Абрам Гашников, 50) Сергій Красняк, 51) Сергій Олейников, 52) Микита Венедиктов, 53) Григорій Барановський, 54) Давид Курдянко, 55) Сергій Сахаров, 56) Парфентій Дуплін, 57) Антон Дуплик, 58) Федір Євсеєнко (Бондаревський), 59) Родіон Солдатенков, 60) Онуфрій Авраменко, 61) Сергій Мирко, 62) Роман Ємельянов (поранений), 63) Михайло Свинаренко (поранений) [17, арк.372, 372 зв.].

 

Фото списку 63-х 27.01.1906 27.011.1906

  
Побоюючись арештів, більшовики повтікали з Шостки, Ткаченко втік до Києва, повернувся аж в 1922 році, Максименко виїхав у Горлівку [13; 15].

За розпорядженням начальника заводу Симбірського протягом тижня було проведено дізнання всіх заарештованих, які знаходилися на гауптвахті (56 чол.), та тих двох поранених, які перебували в шосткинському лазареті [17, арк.288 зв.]. 29 грудня 1905 р. (10.01.1906 р. за н. ст.) 56 арештантів перевели з гауптвахти в будівлю амбулаторії шосткинського лазарету, де їх розмістили порівну в двох палатах (камерах) [17, арк.172]. І вже 30 грудня 1905 р. (11.01.1906 р. за н. ст.) Симбірський звернувся до військового слідчого Київського військово-окружного суду з проханням провести на підставі пункту 6 статті 19, додатку до статті 23 тому ІІ Своду Законів слідство 36 заарештованих, звинувачених за супротив поліцейській владі під час арешту вчителя Євтушенка. За нумерацією по списку 63-х, свідчення мали дати: 1) Іван Чернігівець, 2) Микола Сирота, 3) Гаврило Боровик, 5) Дмитро Єгоров, 6) Іван Кужелєв, 7) Опанас Лисенко, 8) Василь Кузьмин, 10) Лазар Цимберев, 11) Василь Журавльов, 12) Василь Горох, 13) Микола Перетятько, 16) Терентій Костенко, 21) Кузьма Сокол, 22) Федір Карпов, 27) Лука Гмирко, 28) Михайло Пихунов, 31) Іван Аксененко, 32) Петро Яковлєв, 34) Микола Прокоф’єв, 35) Огей Шалаєв, 41) Олександр Єременко, 42) Кузьма Оснач, 43) Прокіп Солдатов, 44) Макар Красняк, 45) Данило Приходько, 46) Михайло Пригара, 50) Сергій Красняк, 51) Сергій Олейников, 52) Микита Венедиктов, 56) Парфентій Дуплін, 57) Антон Дуплик, 58) Федір Євсеєнко (Бондаревський), 59) Родіон Солдатенков, 60) Онуфрій Авраменко, 61) Сергій Жмирко, 63) Михайло Свинаренко (поранений) [17, арк.372, 372 зв.]. А п’ятьох заарештованих – 26) Михайла Верижникова, 47) Олександра Пустовойтенка, 30) Єгора Петруненка, 49) Абрама Гашникова та 48) Дмитра Ємельяненка, тобто всіх тих, хто ходив до Симбірського 21 грудня з петицією – звинуватили ще і як організаторів збройного супротиву, які, знаючи наслідки протидії, не тільки не вжили ніяких заходів по його недопущенню, а навпаки, усіляко підтримували революційні настрої натовпу [17, арк.289 зв.]. Ще на чотирьох арештованих – 18) Петра Шевченка (25) Іллю Беляєва, 33) Леонтія Радченко, 62) Романа Ємельяненка – збиралися попередні докази. Усі інші 18 арештованих зі списку 63-х – 4) Дмитро Кочетков, 9) Огей Комендант, 14) Павло Єременко, 15) Микола Корнієнко, 17) Андрій Доморка, 19) Михайло Ворхлік, 23) Олександр Коваленко (Жигунов), 24) Андрій Гой, 29) Федір Приходько, 36) Олександр Старовойт, 37) Мартин Бєлоножко, 38) Володимир Романко, 39) Калина Альпашкін, 40) Мойсей Гончаренко, 48) Дмитро Ємельяненко, 50) Григорій Барановський, 54) Давид Курдянко, 55) Сергій Сахаров – були випущені Симбірським на волю через відсутність доказів проти них.

27 січня (12.02. за н. ст.) 1906 р. о 9 годині ранку комендант Шостки звільнив, за запискою начальника заводу Симбірського у відповідності з повідомленням слідчого окружного суду про відсутність доказів, ще 20 арештантів. Тож на волю, після місяця арешту, вийшли: 1) Іван Чернігівець, 2) Микола Сирота, 5) Дмитро Єгоров, 8) Василь Кузьмин, 10) Лазар Цимберов, 13) Микола Перетятько, 16) Терентій Костенко, 26) Михайло Верижников, 27) Лука Гмирко, 30) Єгор Петруненко, 35) Огей Шалаєв, 42) Кузьма Оснач, 43) Прокоп Солдатов, 45) Данило Приходько, 46) Михайло Пригара, 50) Сергій Красняк, 51) Сергій Олейников, 57) Антон Дуплик, 59) Родіон Солдатенко, 60) Онуфрій Авраменко [17, арк.289 зв., 371, 371 зв.].

30 січня (15.02. за н. ст.) 1906 р. начальник заводу Симбірський знов отримав від слідчого повідомлення, що він не здобув доказів проти ще сімох звинувачених: 11) Василя Журавльова, 12) Василя Гороха, 25) Іллі Бєляєва, 28) Михайла Пихунова, 44) Макара Краснюка, 61) Сергія Жмирко, 63) Михайла Свинаренка, тому вони підлягають звільненню. Ще до чотирьох небезпечних звинувачених – 32) Петра Яковлєва, 34) Миколи Прокоф’єва, 47) Олександра Пустовойта, 58) Федора Євсеєнка – було застосовано утримання під охороною в Глухівській тюрмі, а інших чотирьох небезпечних звинувачених – 3) Гаврила Боровика, 31) Івана Аксененка, 49) Абрама Гашникова, 56) Парфентія Дупліна дозволено було взяти на поруки під заставу в сумі 90 рублів з кожного. До взяття на поруки вони мають утримуватися в глухівській тюрмі. Запобіжною мірою ще для сімох звинувачених – 6) Івана Кужелєва, 18) Петра Шевченка, 20) Федора Копиря, 21) Кузьми Сокола, 41) Олександра Яременка, 62) Романа Ємельянова, 64) Мордуха Кравцова (заарештованого під час слідства) – обрано особливий нагляд поліції. І на решті останній звинувачений – 7) Опанас Лисенко був звільнений за підпискою про невиїзд із місця проживання [17, арк.382-383].

За висновком військово-прокурорського нагляду від 18 квітня (1.05. за н. ст.) 1906 р. була припинена безпідставна справа щодо відповідальності за спротив військам 21 грудня п’ятьох звинувачених – 6) Івана Кужелєва, 7) Опанаса Лисенка, 21) Кузьми Сокола, 41) Олександра Яременка, 62) Романа Ємельянова [17, арк.462 зв.]. Вони були звільнені. Отже, під звинуваченням залишилося лише 14 осіб, які й були передані начальником заводу Симбірським Київському військово-окружному суду, а саме: 49) Абрам Спиридонович Гашников, віком 43 років (родом с. Собачек (нині село Мічуріно), Мордовія); 31) Іван Семенович Аксененко, 22 років (с. Боровичі Хильчанської волості Новгород-Сіверського повіту); 34) Микола Михайлович Прокоф’єв, 42 років (с. Івот); 56) Парфентій Кононович Дуплік, 37 років (с. Локотки); 20) Федір Семенович Копиря, 24 років (с. Балик Мглинського повіту); 18) Петро Якович Шевченко, 25 років (с. Паліївка); 65) Яків Сергійович Остапенко, 25 років (член страйкому, заарештований під час слідства) (с. Орловка, Ямпільського повіту); 47) Олександр Костянтинович Пустовойт, 38 років (м. Вороніж); 58) Федір Федорович Євсеєнко (Бондаревський) (м. Вороніж), 27 років; 64) Мордух Іудин-Лейбов Кравцов, 39 років (м. Глухів) (заарештований під час слідства за показаннями справника Конашевича); 66) Георгій Степанович Кислов, 37 років (заарештований під час слідства за показаннями справника Конашевича) (м. Короп); 3) Гаврило Гаврилович Боровик, 41 років (с. Ображіївка); 33) Леонтій Васильович Радченко, 43 років (м. Вороніж); та 32) Петро Єгорович Яковлєв, 39 років, потомствений почесний громадянин поселення Шостка. Їх усіх звинувачували все в тій же участі в частково озброєній юрбі, що зібралася з «политических соображений» з метою зашкодити справнику заарештувати вчителя Євтушенка [17, арк.464 зв.]. Закритий Київський військово-окружний суд відбувся в Шостці 30 квітня (13.05. за н. ст.) 1906 р. Проходив він під головуванням генерал-лейтенанта Чернявського [14]. За проханням більшовиків на суд прибули 11 відомих адвокатів, зокрема Соколов з Петербурга, Врублев – з Москви, Ратнер та Берштамт ­– з Києва. Суд покарав кожного звинуваченого 10-ма роками каторжних робіт. Робітнича Шостка завирувала. Боячись нових заворушень, начальник заводу Симбірський зм’якшив покарання. Наймолодшого заводського лаборанта Івана Аксененка, як не відбувшого військової повинності, покарав двома місяцями тюрми, усім іншим дав від 4 місяців до 1 року тюремного ув’язнення [14]. Аксененко пригадує: «многие с арестованых» ще до суду були вислані з Шостки. У поліцейському «Кратком обзоре о состоянии Глуховского уезда с октября 1905 года по конец июля 1906 года», складеному помічником глухівського справника, зазначено, що «18 рабочих Шостенского порохового завода были административно высланы, другие же преданы военному суду» [5, 171]. Це вже була друга після 1902 р. група політичних репресованих в історії Шостки. Стосовно долі вчителя Євтушенка відомо лише, що його 21 грудня 1905 р. (3.01.1906 р. за н. ст.) відвезли в Глухівську тюрму [3]. Наскільки суворим мало бути покарання, якщо в згаданому вище поліцейському «Кратком обзоре о состоянии Глуховского уезда…» однозначно прописано, що наслідком пропаганди Євтушенка сталося в Шостці 21 грудня 1905 р. «вооруженное восстание и сопротивление властям» [5, 171]. Також, за висновком розслідування військового прокурора Київського військово-окружного суду генерал-майора Барського від 18 квітня (31.04 за н.ст) 1906 р., керівна роль у політичних заворушеннях 1905 р. в Шостці належала вчителю Євтушенку [17, арк.459]. Суд над Євтушенком відбувся в Києві 29 (12.12) листопада 1906 р. Козака Євтушенка звинувачували в тяжкому злочині «предусмотренном  2 и 3 пунктами 129 статьи Уголовного положения» [4, арк.2]. Усі звинувачення Євтушенко відкинув своїми аргументованими доводами і був, як не дивно, виправданий судом [4, арк.2 зв.].

У 1906 р. вже інший шосткинський учитель на прізвисько Шурка зорганізував в поселенні групу есерів-максималістів – лівих радикалів [2, 16]. До групи увійшли молоді есери: Машицький Іван, Литовченко Роман, Доценко Петро, Кузьмин Омелян, Деменченко Аким, Деменченко Іван, Деменченко-Сакина Матрона, Световой Ігнат, Световой Василь, Іванов Пилип, Соломко Митрофан, Соломко Микола, Ковбаса Тит, Щегольков Федір, Бабин, Бондаренко Захар, Рудченко Мирон, Сподарець Омелян, Карпов Лев, Карпов Єгор, брати Безкровні Михайло та Андрій, Антощенко Кирило, Пилипенко Федір, Маляр Дмитро та ще декілька осіб [2, 21, 22, 25]. Загалом у групі нараховувалося до 30 максималістів [2, 32]. Вони обрали собі керівний комітет із трьох осіб – Митрофана Соломка, Омеляна Кузьмина та Михайла Безкровного [2, 22]. Максималісти проводили зібрання, на яких підіймалися питання програмного та економічного значення [2, 32]. Також займалися розповсюдженням літератури, листівок, що друкували в хаті Кузьмина на гектографі [2, 22]. Максималісти скликали шосткинців на масові мітинги. Згодом вони створили бойову дружину з Машицького, Литовченка та Доценка, які провели 5-6 експропріації  [2, 22]. Зрозуміло, майно забирали у багатих шосткинців, які, на думку максималістів, збагатіли на хабарах та махінаціях з обкрадання заводу. Також ці троє 19-річних бойовиків наважилися здійснити збройний напад на шосткинського пристава Лузанова Михайла Ігнатовича, начальника поліції.  8 грудня 1907 р. вони стріляли в Лузанова та поранили його в руку. Нападники утекли. Їх спіймали лише взимку 1908 р. і то випадково. Сталося так, що батько одного з ватажків есерів-максималістів Антон Соломко, робітник порохового заводу, відбував покарання в конотопській тюрмі за участь у соціал-демократичному гуртку [2, 16]. Він спробував передати своєму синові Митрофану записку через політв’язнів, які хотіли втекти на волю. Записку перехопила поліція й підіслала з нею до сина Соломки свого агента, нишпорку на прізвище Гузь [2, 22]. Наприкінці грудня 1907 р. Гузь заявився до хати Антона Соломки й віддав записку Митрофану, у якій батько наказував синові «оказать содейтвие подателю сего письма». Агент прожив у хаті Соломка два дні, а потім попросив Митрофана знайти револьвер та пару бомб для замаху на конотопського справника [2, 16]. Револьвера не вдалося дістати, але знайшлися дві оболонки для бомб, виготовлені колись з газової труби есерами-максималістами Ігнатом Световим та Миколою Соломкою. Агент уїхав з тими оболонками до Конотопу. Невдовзі, 18 січня 1908 р., було заарештовано Митрофана Соломку, Миколу Соломку та Ігната Светового. Їх відвезли до поліцейського управління Конотопа, де щоденно допитували, застосовуючи тортури. Наймолодший із арештантів, неповнолітній Митрофан Соломко, 1890 р. народження, не витримав на допитах сильних побоїв і зізнався, що є есером-максималістом, та виказав прізвища своїх однопартійців – Машицького, Литовченка, Деменченка та Ковбаси, також повідомив, що замах на вбивство пристава Лузанова здійснили бойові дружинники максималістів – Литовченко та Машицький [2, 22]. Соломко не знав, що в замаху на пристава брав участь ще й Петро Доценко, хоча попередив того запискою з тюрми, щоби всі максималісти тікали з Шостки [2, 16]. Доценко справді втік, та чомусь не попередив інших однопартійців, тому Литовченко, Машицький, Кузьмин, Деменченко, Ковбаса та безпартійний Ахтирко були заарештовані й відправлені до поліцейського управління Конотопа. Там їх утримували два тижні, застосовуючи на допитах усілякі тортури та побиття, а потім змушували підписувати протоколи [2, 33]. Восени 30 жовтня 1908 р. відбувся судовий процес у Києві у військово-окружному суді. За вироком суду Машицькому, Литовченку, Кузьмину дали по 8 років каторги кожному, а Митрофанові Соломку – 6 років каторги, але як неповнолітньому два роки скинули, Соломку Миколі – 4 роки каторги, Деменченку Івану – 3 роки каторги, Световому Ігнату та Ковбасі Титу – по 1 року суворої тюрми – «крепости» та по 2 роки 8 місяців каторги за зберігання та розповсюдження революційних листівок і приналежність до партії есерів-максималістів. Суд виправдав лише одного з арештованих – безпартійного Ігната Ахтирку [2, 22]. Шосткинська партійна організація есерів припинила своє існування. Поліція вела негласний нагляд за колишніми друзями каторжан, робила обшуки їхніх домівок за найменшою підозрою. Так  під час обшуку в хаті колишнього есера-максималіста Захара Бондаренка в селі Локотках поліція виявила лист із адресою когось із засуджених.

Фото Захар. Захара Бондаренка (1886-1969).

За це Захар був позбавлений роботи писаря заводоуправління та висланий із Шостки до В’ятської губернії, де мусив кілька років будувати залізницю.

Цікаво, що того ж невдалого для есерів 1908 р., 22 квітня, були засуджені й засновники шосткинської парторганізації есерів – брат та сестра Лишеви, Микола та Ольга. Київський військово-окружний виніс покарання Миколі у 8 років каторжних робіт, а Ользі – у 2 роки 8 місяців. Згорьовані суворим вироком суду,  їхні батьки – гвардії полковник Віктор Олександрович Лишев та його дружина, незважаючи на протест дітей, вирішили шукати допомоги й заступництва у «сильних мира сього». Батько написав листа до письменника Льва Толстого з проханням допомоги, а мати звернулася з «прошением на высочайшее имя» – до царя Миколи ІІ. Проте клопотали вони марно, ніякого дива з пом’якшення вироку за приналежність дітей до «преступной», на думку царя, організації есерів не сталося [18, 94].

 

На фотографії 1925 р.  Активісти 1905 року Фото з фондів Шосткинського краєзнавчого музею  зображені активісти шосткинських страйків 1905 р., зокрема більшовик Ткаченко Григорій Іванович (1) та есер Машицький Іван Іванович (2). Майже всі з активістів, хто дожив до 30-ої річниці страйків, були розстріляні під час доби «великого терору» в Україні 1937-1938 рр.

Посилання:

  1. Высший подъем революции 1905-1907 гг. Вооруженные восстания. Ноябрь – декабрь 1905г. // Документы и материалы. – Москва. – 1956. – Ч.ІІІ. Кн.1.
  2.  Галузевий державний архів Служби безпеки України в Сумській області, спр. П–1772.
  3. Громадська думка. – №12. – К., 1906.
  4. Державний архів Запорізької області. – ф.58. – Оп.1. – Спр. 4.
  5. Дроздов И.Г. Аграрные волнения и карательные экспедиции в Черниговской губернии в годы первой революции 1905–1906 гг. – Чернигов, 1925.
  6. Кудінов Д.В. Краєзнавчі дослідження Селянського руху на Сумщині періоду першої російської революції // Сумський історико-архівний журнал. – № ХV І – ХVІІ. – 2012.
  7. Кукарешников Д. Народный дом в Шостке // Советское Полесье, Шостка. – 1966. – 18 марта.
  8. Мирошниченко М. Создание социал-демократической организации в Шостке // Советское полесье, Шостка. – 1965. – 13,14 августа.
  9. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. 1906 г. Том 25. Отд.1. – СПб, 1908.
  10. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. 1906 г. Том 26. Отд.1. – СПб, 1909.
  11. Революция 1905-1907 гг. на Украине // Сборник документов и материалов. – Киев. – 1955. – Т.2. Ч.1.
  12. Стогнут Б. Как строили училище // Советское Полесье, Шостка. – 1991. – 7 декабря.
  13. Стогнут Б. Максименко Василий Петрович // Советское Полесье. Шостка. – 1980. – 4 марта.
  14. Стогнут Б. У истоков партии большевиков // Советское Полесье, Шостка. – 1973. – 12 января.
  15. Стогнут Б. Ткаченко Григорий Иванович // Советское Полесье. Шостка. – 1980. – 21 марта.
  16. Стогнут Б. Шостка в период первой русской революции // Советское Полесье. Шостка. – 1965. – 1 сентября.
  17. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф.580. – Оп.2. – Спр. 30.
  18. Толстой Л.Н. Письмо Стахович С.А., 10 мая 1908 г. // Л. Н. Толстой / Гос. лит. музей. — М.: Изд-во Гос. лит. музея, 1938. — [Т. I]. — С. 93—95. — (Летописи Государственного литературного музея; Кн. 12).
  19. Яременко М.Ф. Сумщина пореформена. – Суми, 2002.
Категорія: ІСТОРИЧНІ НАРИСИ | Додав: shostmus (27.11.2015)
Шосткинський краєзнавчий музей. Усі права захищено. © 2017