Шосткинський краєзнавчий музей


Головна Новини
Меню сайту

Пошук

Категорії розділу
Заходи музею [151]
Заходи, події, що відбуваються у нашому музеї протягом останніх років.
ІСТОРИЧНІ НАРИСИ [28]
Матеріали, зібрані науковими співробітниками музею, що стосуються здебільшого історії міста та нашого краю.
Наукові публікації [10]
Публікації наукових співробітників музею

Головна » Статті » Заходи музею

Василь Грива. Родинна пам'ять

Пам'ять… Іноді, вона те єдине, що лишається нам після того, як наші рідні та близькі люди відходять у вічність. І саме завдяки їй, пам’яті, зберігаються в наших серцях тепло, любов і шана до тих, кого вже давно немає поряд з нами.

Разом з тим у багатьох родинах зберігаються також сімейні реліквії – матеріальні носії тієї самої родинної пам’яті, завдяки якій простежується доля не лише окремої людини, а й цілої родини, на якій відбилася історія нашої України.

Одним з таких зберігачів родинної пам’яті є Василь Іванович Грива – колишній головний спеціаліст і керівник сільгосппідприємств Сумщини, він і досі займає активну громадянську позицію, не лишається осторонь будь-яких добрих починань.

Уродженець села Уралове Шосткинського району, В.І. Грива днями відзначив своє 65-річчя і за сімейною традицією ознаменував цю подію добрим вчинком – значним вкладом в поповнення експозиції меморіально-освітнього комплексу «Родинна Пам'ять». Справа в тому, що В.І. Грива є нащадком роду, корені якого сягають ХІХ ст., свідком чого являються численні сімейні реліквії, які Василь Іванович люб’язно передав музею.

Цікавою є колекція монет, деякі з них безпосередньо пов’язані з історією нашого краю, наприклад монета –  «дєньга», 1737 року карбування, яка, здогадно була в обігу під час побудови порохового заводу на березі р. Шостка. Також монета «2 копійки», 1850 року карбування, якою розраховувались за роботу на капсульному заводі (нині завод «Імпульс»), побудованому в 1848 р.

Безпосередньо пов’язаними з родом В.І. Гриви є монета «5 копійок» 1865 р. та олов’яна ложка, якими були відзначені батьки бабусі – Софії Петрівни за її народження, тому що вона була 14-ю дитиною в родині. Також, як реліквія, що зберігалась у родині та передавалась від покоління до покоління – срібна монета 50 коп. 1896 р., як пам'ять про вінчання діда, Петра Михайловича Гриви (1870 р.н.) та бабусі, вже згадуваної Софії Петрівни (1874 р.н.).

Нелегкою була доля цих людей. П.М. Грива під час Першої Світової війни був артилеристом (в експозиції є його фотозображення у військовій формі царської армії), був важкопоранений на фронті: втратив зір одного ока, в революційних подіях і Громадянській війні участі не брав, працював на землі і був справжнім хазяїном, як тоді казали «куркулем». Тому, під час колективізації (на початку 1930-х років), щоб уникнути розкуркулення і примусового переселення його родини до Сибіру, був змушений передати все нажите важкою працею до колгоспу.

Невдовзі настав голод 1932-1933 рр. і вся родина Гриви П.М. також голодувала. Пережили й це лихо, виростили двох синів та двох доньок. До одного з синів, батька В.І. Гриви – Івана, Петро Михайлович поїхав до Києва з продуктами і потрапив під бомбардування німецьких літаків 22.06.1941 р., тобто в перший день війни і загинув. Як пам'ять про Петра Михайловича зберігався в родині багнет-ніж часів Першої Світової війни (тепер переданий до музею і представлений в експозиції). Його дружина  Софія Петрівна надовго пережила свого чоловіка (померла в 1957 році), хоча й була не писемною, але знала на пам'ять багато народних казок, повір’їв, приказок, прислів’їв, добре розбиралася в лікарських рослинах.

Їх син, Іван Петрович Грива (1910 р. н.), в 1930-32 рр. працював у Шостці на капсульному заводі спочатку учнем токаря, а потім токарем. Під час служби в Червоній Армії (1933-1936 рр.) був артилеристом, як і його батько, мав звання сержант. Після демобілізації у 1936 р. влаштувався в Києві на роботу токарем і, в цей же час, одружився з Ганною Макарівною (1913 р. н.). Через рік у них народився первісток Анатолій.

В 1939 р. вступив до Київського педінституту, з 2 курсу якого був призваний до лав Червоної Армії (у квітні 1941 р.) і працював на укріпленні радянського кордону біля м. Яворів Львівської обл.: будували з бетону довгострокові вогневі точки (ДВТ). В той час він вже був старшиною батареї далекобійних артилерійських гармат «Гаубиця». Під натиском німців довелося відступати аж до Сталінграду, де він був поранений, відправлений до шпиталю, підлікувавшись – знову на фронт. (Військовий квиток Гриви І.П. також переданий до музею, та експонується в меморіально-освітньому комплексі «Родинна Пам'ять»).  Під час визволення Харкова разом з батареєю потрапив в оточення, вирватися не вдалося. Потрапивши в полон, у Німеччині пройшов розподільчий табір і опинився у концтаборі в Норвегії, де важко працював у каменоломнях. Майже 2 роки вручну видобували глиби каменю в нелюдських умовах проживання і виживали лише найвитриваліші. З полону був звільнений англійськими військами, після чого проходив спецперевірку в Ленінграді.  Спецперевірка була довгою: виснажливі допити, погрози і шантаж, з вимогами підписати визнання неіснуючої провини. Витримавши все, Іван Петрович Грива повернувся додому і працював за фахом – вчителем математики і фізики в сільських школах протягом 25 років. У 1966 р. він був нагороджений ювілейною медаллю «20 лет Победы в Великой Отечественной войне», яка також представлена в експозиції. У 1975 р. стан здоров’я Івана Петровича Гриви значно погіршився: далися взнаки важкі випробування на фронті та в концтаборі. Він втратив зір. Його мучила астма, мочекам’яна хвороба, хворі ноги і серце. У 1983 р. він помер.

Його дружина, Ганна Макарівна, на початку 1930-х років, була студенткою Київського педінституту, потім працювала вчителькою в Борщагівському районі Києва. На початку війни її разом з 4-річним сином, евакуювали з Києва, але коли ешелон минув станцію Хутір-Михайлівський, його розбомбили німецькі літаки. Ледь не втративши дитину, Ганна Макарівна пішки дісталася до рідні в с. Уралове. Коли наблизився фронт, вона разом з односельцями пішла до партизанського загону, який базувався в лісах біля с. Стара Гута Середино-Будського району. Тут вона організувала школу для дітей, які разом з батьками перебували в партизанськму загоні. Вчити дітей доводилося в 3 зміни, в надто важких умовах: паперу не було, тому писали крейдою на дощечках. У вересні 1943 р., після звільнення нашої території від фашистських загарбників, Г.М. Гриву направили в с. Вовну організовувати школу (в експозиції є довідка про це). Тут вона пропрацювала директором до 1949 р. В цьому році її виключили з партії, зняли з посади директора і перевели на роботу вчителькою географії та біології в с. Уралове. Її провина полягала в тому, що вона, як директор школи не догледіла за прибиральницею, яка перед настанням холодів під час оклеювання вікон використала газету, розрізавши на смужки зображення Сталіна і наклеївши їх на віконну раму. Тоді це розцінювалося, як злочин, за який могли і ув’язнити, тому можна вважати, що Ганна Макарівна ще легко відбулася.

У 1951 р. в родині Івана Петровича та Ганни Макарівни Гриви народився син Василь, який був дуже здібною дитиною: добре вчився в школі, охоче допомагав  батькам по господарству та посильно працював у колгоспі. У 1961 р. Василя прийняли в піонери і у цьому ж році, як кращого учня, його було запрошено на урочисте святкування 20-ї річниці початку партизанського руху на Сумщині, яке проходило в с. Стара Гута. Тут він отримав грамоту за кращий твір про партизанів-земляків з рук самого командира партизанського з’єднання С.А. Ковпака. Закінчивши середню школу у 1968 р. з срібною медаллю (його атестат про середню освіту та срібна медаль також представлені в експозиції) В.І. Грива в цьому ж році вступив до Білоруської сільськогосподарської академії, яку закінчив у 1973 р., після чого почав свою трудову діяльність у Конотопському районі.

У 1973 р. був призваний до лав Радянської армії. Військову службу почав у м. Ленінграді, в центрі підготовки фахівців для військ протиповітряної оборони. Через півроку служби – молодший сержант, оператор виявлення цілей ракетного комплексу С-200, показу-вав свої знання курсантам Мінсь-кого вищого інженерно-зенітно-ракетного учи-лища. Продовжував службу в армії на бойових чергуваннях на ракетних комп-лексах у м. Новоросійськ та на полігоні бойових випробувань ракетних комп-лексів у Астраханській обл. (його війсь-кова форма та амуніція радянського зразка також представлені в експозиції). Після демобілізації в запас був припи-саний до Конотопської дивізії Київського військового округу. В 1976 р. закінчив курси офіцерів запасу і кілька разів при-зивався на службу для виконання коро-ткочасних, але важливих завдань Міністерства оборони. Під час їх виконання  зазнав травми та ушкодження здоров’я. З 1978 р. В.І. Грива працював на відповідальних посадах, розбудовуючи об’єкти та інфраструктуру сільськогосподарського виробництва на Сумщині, здебільшого у Шостці та Шосткинському районі. У 1986 р. сім’я В.І. Гриви постраждала від Чорнобильської катастрофи. Зараз В.І. Грива працює на сімейній фермі, займається суспільною роботою, а також він – сількор газети «Полісся». Крім того, займається організацією екопоселення в с. Богданівка Шосткинського району. Як член Всеукраїнського союзу офіцерів (має звання майора запасу) він веде патріотично-виховну роботу серед молоді. І поряд з цим є хранителем родинної пам’яті, збирачем та зберігачем сімейних реліквій, переданих на експонування в меморіально-освітній комплекс «Родинна пам'ять». Але, за словами В.І. Гриви, це лише початок, тому що в нього є ще багато родичів у Кролевецькому та Конотопському районах, в родинах яких також є матеріальні пам’ятки їх непростих доль, нерозривно пов’язаних з історією країни.

 

Категорія: Заходи музею | Додав: shostmus (01.08.2016)
Шосткинський краєзнавчий музей. Усі права захищено. © 2017